Визнання факту може бути беззастережним (просте) і із застереженням (кваліфіковане), але воно завжди має бути безумовним.

Пояснення сторін і третіх осіб підлягають перепровірці й оцінці поряд з іншими доказами по справі, одержаними від інших осіб та за допомогою інших засобів доказування.

2.2. Показання свідків

Свідок—особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи ст. 41 ЦПК.

Для виконання функцій свідка необхідно, щоб особа була здатна за своїм фізичним і психічним розвитком (станом) правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них правильні показання ст. 42 ЦПК. Показання свідків як засоби доказування—це повідомлення про обставини, які входять у предмет доказування, тобто юридичні факти, що складають вимоги й заперечення сторін, та інші обставини, котрі мають значення для справи. Ці повідомлення подаються суду в установлених законом процесуальному порядку і формі. А можливість свідчення про факти, що мають значення для справи, є підставою для визнання їх належними і виклику свідків у судове засідання.

Процесуальна правосуб'єктність свідка не залежить від наявності в нього дієздатності. Свідками можуть бути і неповнолітні, якщо не можна обійтися без залучення їх до участі в процесі по справі, але обов'язково підлягають урахуванню рівень їх розвитку і здатність правильно сприймати реальну дійсність.

Проте законом передбачені обмеження щодо кола осіб, які можуть бути свідками, а також застосування показань свідків. Свідком не може бути особа, яка бере участь чи повинна брати участь у справі як інший суб'єкт процесуальних правовідносин. Показання свідка не допускаються, якщо обставини, про які він може повідомити, становлять службову таємницю ч. 2 ст. 42 ЦПК.

Допустимість показань свідків обмежується Цивільним кодексом України для підтвердження певних угод та інших дій, що мають юридичне значення. Не можна підтверджувати показаннями свідків уступку вимоги і переведення боргу, основаних на угоді, виконаній у письмовій формі, договір доручення та інші договори.

Залучення свідка до участі в процесі по справі можливе за ініціативою сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, і суду.

Особи, що заявляють про виклик свідка, повинні зазначити його прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання та обставини, що він може ствердити ст. 43 ЦПК. Участь свідків у судовому засіданні і дача правдивих свідчень — їх обов'язок ч. 2 ст. 41 ЦПК, який забезпечується цивільною процесуальною відповідальністю — ст. 44 ЦПК і кримінальною відповідальністю — ст. 178, 179 Кримінального кодексу України.

Повнота й об'єктивність показань свідків забезпечуються також безпосередньою і усною формою допиту в судовому засіданні в тому ж складі суддів, який постановляє рішення.

Деякий відступ від принципу безпосередності має місце при допиті свідка іншим судом за місцем його проживання чи перебування ст. 45 ЦПК у порядку виконання доручення суду, який розглядає справу ст.33 ЦПК, за його ініціативою або на прохання сторони чи інших осіб, які беруть участь у справі, або самого свідка.

Допит неповнолітніх свідків має істотні особливості, які визначаються їх віком, розумовим розвитком і впливом на їхній психологічний стан процесуальної форми судового засідання ст. ст. 182, 184 ЦПК.

При дослідженні й оцінці показань свідків підлягають урахуванню нормативне встановлені умови ст. ст. 41, 42 ЦПК: можливість використання в цивільному процесі, відношення до даної справи; стосунки свідків із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі ст. 182 ЦПК, характер їх заінтересованості в справі.

Для використання показань свідків по справі установлені дві умови: правильність сприйняття обставин, що мають значення для справи, дача про них правдивих показань.

Сприйняття може бути безпосереднім або опосередкованим. Безпосереднє сприймання свідком дій (бездіяльності) чи подій зазнає впливу об'єктивних умов (відстань, видимість, стан погоди і час), суб'єктивних умов (гострота зору, притупленість слуху тощо).

При опосередкованому сприйнятті свідок довідується про факти з повідомлень інших осіб, тому можливість неправильного їх сприйняття різко зростає. В деяких країнах використання показань свідків, що мають джерелом пові-домлення, одержані від інших осіб, не допускається. За Кримінально-процесуальннм кодексом України ст. 68 КПК не можуть бути доказами повідомлені свідком дані, джерело яких невідоме. В ЦПК таке обмеження відсутнє, але в судовій практиці воно застосовується.

Сприйняті факти зберігаються в пам'яті, і на повноту і чіткість їх відтворення можуть впливати вікові явища і давність. Крім того, свідок інколи не бажає інформувати про них суд. Все це викликає суперечності в показаннях свідків. Суд має усунути такі суперечності за допомогою зіставлення показань свідків, інших доказів, про що зазначається в мотивувальній частині судового рішення ч. 4 ст. 203 ЦПК. На достовірність показань свідків впливають особисті стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, але відхилити їх показання про обставини справи як докази можна лише за наявності даних, що свідчать про їх невідповідність дійсності.

2.3. Письмові докази

Ними вважаються виконані на предметі будь-яким способом письмові знаки, які поєднані у відповідну систему і структуру і в яких виражені думки (ідеї), що вміщують інформацію (повідомлення) про обставини, котрі мають значення для справи. Письмовими доказами можуть бути різні документи, акти, листування службового або особистого характеру. Вміщені в них дані про фактичні обставини мають виходити від тих осіб, які їх склали.

Залежно від походження письмові докази класифікуються на офіційні й неофіційні.

Офіційні — документи, акти, службове листування, що виходить від державних і громадських органів. Офіційні письмові докази можуть бути