Неофіційні письмові докази походять від громадян.

За змістом письмові докази поділяються на розпорядчі (різного роду документи — договори, заповіти, накладні та ін.) і довідково-інформаційні (довідки, посвідчення, листування службового й особистого характеру).

За формою виконання письмові докази класифікуються на прості і нотаріально засвідчені, що має значення для вирішення питання про допустимість засобів доказування по цивільно-правових угодах. Стаття 44 Цивільного кодексу закріплює просту письмову форму для певних угод, недодержання якої позбавляє сторони права у випадку спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків.

Тільки нотаріально засвідчені договори можуть бути засобами доказування наявності таких цивільних правовідносин між сторонами: купівлі-продажу житлового будинку, обміну і дарування житлового будинку та ін. Виняток становить правило ч. 2 ст. 647 ЦК, за яким, якщо одна із сторін повністю чи частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. Для підтвердження даного фактичного складу (в тому числі й наявності між сторонами спірних правовідносин) можуть бути використані всі передбачені ст. 27 ЦПК засоби доказування.

Отже, при визначенні допустимості засобів доказування суд керується нормами цивільного права, які для певних угод установлюють просту або нотаріальну форму, а в деяких випадках вимагають документів певної форми або певного змісту (факт нестачі вантажу — комерційний акт, страхування — страховий поліс, відправлення вантажу—накладна, квитанція та ін.).

Письмові докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі ст. ст. 137, 30 ЦПК, а також за їх заявою і за ініціативою судді витребуються від організацій і громадян ст. 47 ЦПК в оригіналі й копіях. При поданні копій письмових доказів суд може за необхідності витребувати подання оригіналу ст. 50 ЦПК. Якщо подання письмових доказів до суду утруднене, суд може оглянути їх на місці ст. 49 ЦПК, про що складається відповідний протокол.

Одержання судом за його вимогою письмових доказів забезпечується встановленою ст. 48 ЦПК цивільною процесуальною відповідальністю за їх неподання.

Дослідження письмових доказів і протоколів їх огляду для виявлення даних про обставини справи здійснюється в безпосередній і усній форміст. ст. 10, 160 ЦПК. Вони оголошуються в судовому засіданні і пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — також експертам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу таких доказів і протоколів ст. 186 ЦПК. Коли письмовий доказ важко прочитати, а отже, й зрозуміти його зміст, суд може призначити експертизу. Як показання свідків можуть бути використані свідчення тих осіб, які склали письмовий доказ.

Певні особливості має використання даних з особистого листування і особистих телеграфних повідомлень як доказів у цивільному процесі, їх таємниця охороняється законом ст. 56 Конституції України, тому вони можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, між якими відбулося листування чи повідомлення.

В противному разі таке листування і телеграфні повідомлення оголошуються і досліджуються у закритому судовому засіданні ст. 187 ЦПК.

Для особистого листування характерно, що необхідні обставини по справі викладені у формі листа, який написаний певною особою, в певному місці, в певний час. Тому копія (фотокопія) особистого листа без оригіналу не має правового значення.

Інформація, викладена в особистому листуванні, може оспорюватися шляхом спростування її достовірності або ствердженням її недостатності. Спростування достовірності можливе шляхом установлення підробки листа, доказування цілковитої або часткової невідповідності інформації дійсним обставинам справи.

2.4. Речові докази

Ними є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для справи ст. 52 ЦПК. Речові докази сприймаються візуально або за допомогою експертизи. Похідні (опосередковані, копії) речові докази застосовуються в обмежених випадках. Це копії, зліпки, відбитки зовнішніх, поверхневих властивостей первинних речових доказів—пальців, взуття, протектора автомобільних покришок та ін.

Речові докази в судовій практиці в цивільних справах використовуються обмежено і здебільшого виступають як предмети спору. Вони є доказами у справах щодо спорів про якість їх виготовлення за договором підряду, у справах про відшкодування шкоди, завданої псуванням майна, та ін. Місце знаходження речових доказів має доказове значення при розгляді віндикаційних позовів.

У багатьох випадках можливість використання речових доказів не допускається без фіксації їх зовнішніх ознак у письмових доказах. Наприклад, у комерційному акті, який складається організацією залізничного транспорту для підтвердження псування вантажу, зазначаються відомості про пломби, пошкодження яких також фіксується в акті як у письмовому доказі.

Витребування речових доказів і вирішення питання про відповідальність за їх неподання провадяться в порядку, встановленому ст. 47, 48 ЦПК для письмових доказів. На забезпечення доказів вони можуть бути оглянуті ст. 36 ЦПК. Зберігаються речові докази в справі або за окремим описом здаються в камеру схову речових доказів.

Речі, які не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за місцем їх знаходження, але вони мають бути докладно описані й опечатані, а в разі потреби—сфотографовані. Суд вживає заходів до зберігання речей у незмінному стані ст. 54 ЦПК. Передбачений порядок не застосовується, якщо речовими доказами виступають продукти та інші речі, які швидко псуються. Вони негайно оглядаються судом з повідомленням про призначений огляд осіб, які беруть участь у справі. Після огляду повертаються особам, від яких