Як і будь-які цивільні правовідносини, спадкові правовідносини виникають між певними суб”єктами, направлені на певні об”єкти і мають певний зміст. Спадкове правонаступництво відкривається після смерті спадкодавця і встановлюється на користь спадкоємця.

Власник, після смерті якого залишилося майно, називається спадкодавцем. Особи, до яких це майно переходить після смерті його власника, називається спадкоємцями. Спадщина складається з прав і обов‘язків спадкодавця.

Смерть спадкодавця є підставою для виникнення певних прав та обов”язків не лише для спадкоємця, а і для інших осіб, які так чи іначе причетні до спадкування: виконавців заповіту, кредиторів і боржників спадкодавця, юридичних осіб, створених за участю спадкодавця, державних органів, які зобов”язані вжити заходи для охорони спадкового майна і управління ним.

Як і спадкодавець, згадані вище особи можуть виступати суб”єктами спадкових правовідносин. Звичайно, спадкодавець суб”єктом таких правовідносин стати не може, оскільки вони виникають лише після його смерті. Однак деякі фахівці неподіляють цієї загальновизнаної думки і вважають, що суб”єктами спадкових правовідносин виступають саме спадкодавець.

Спадкодавцем може бути виключно фізична особа – як громадянин України, так і іноземець або особа без громадянства (за чинним законодавством іноземні громадяни і особи без громадянства користуються в Україні цивільною правоздатністю на рівні з українськими громадянами). Відносини спадкоємства визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постіне місце проживання.

Ліквідація юридичної особи спадкових правовідносин не породжує, оскільки в цьому випадку розподіл її майна здійснюється не за нормами спадкового права, а відповідно до законодавства, яке регулює її діяльність.

Дієздатність не є обов”язковою ознакою спадкодавця. Спадщина може залишитися і після малолітньої особи і особи, яка в судовому порядку визнано не дієздатною. Спадкування – це перехід певної сукупності суб”єктивних прав та обов”язків, які належали спадкодавцю. Володіння правами та обов”язками є проявом правоздатності, а не дієздатності. Хоча спадкодавцем можуть бути виключно фізичні особи, коло спадкоємців значно ширше: ними можуть бути не лише фізичні особи, а й юридичні, держава, іноземні держави і міжнародні організації. Однак якщо держава і фізичні особи можуть успадкувати як за законом, так і за заповітом, то юридичні особи можуть набути спадщину лише за заповітом.

Спадкоємцем повинен бути здатний до спадкування, тому спадкоємцями можуть бути лише ті особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого спадкодавця, зачаті при його житті і народжені після його смерті.

Спадкування є одним із проявів цивільної правоздатності. В суб”єктивному розумінні спадкове право набуває як особа яка закликана до спадщини так і особа, котра прийняла спадщину. Спадкоємець, який закликається до спадщини, ще не є правонаступником, його право полягає лише в можливості вибору прийняття спадщини і відмови від неї. Він наступає лише як можливий правонаступник, а тому ніяких, пов”язаних із спадщиною, прав не набуває. Тільки той спадкоємець, який прийняв спадщину є правонаступником спадкодавця в тих правах і обов”язках, які за законом можуть переходити у спадщину.

Об”єктом спадковиїх правовідносин є спадщина, тобто майно, що переходить в порядку спадкування. Спадщина складається з сукупності майнових прав та обов”язків померлого громадянина, які, у відповідності з чинним законодавством, можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи. Іноді спадщину називають спадковою масою або спадковим майном. Спадкове майно не завжди збігається з майном яке перебувало у володінні чи у власності спадкодавця. Тому в теорії цивільного права і в практичній діяльності нотаріальних та судових органів велике значення має точне визначення меж спадкової маси.

У більшості випадків спадщина складається з права приватної власності померлого громадянина на різне майно: жилий будинок, квартиру, предмет домашнього користування, дачі, садівничий будиночок, предмети домашнього господарювання, продуктивну та робочу худобу, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, земельну ділянку, грошові кошти, акції, інші цінні папери та інше майно споживчого та виробничого призначення, яким громадянин володів.

Також можливі випадки, коли у спадкодавця зобов”язання відсутні, або, навпаки, спадщину складають лише пасиви, тобто боргові зобов”язання. В першому випадку до спадкоємців переходить лише право вимоги, в другому – обов”язки спадкоємців щодо відповідальності за зобов”язаннями спадкодавця обмежуються активами, які вони успадкували. Звичайно, можна уявити ситуацію, коли спадкоємці успадковують лише майнові права. Однак треба врахувати ту обставину, що поруч з боргами, які обтяжують спадщину на момент її відкриття, деякі грошові зобов”язання можуть виникнути вже після відкриття спадщини поза волею спадкоємців, і як правило, до прийняття ним спадщини. Це витрати які можуть бути пов”язані з:

доглядом та лікуванням спадкодавця до його смерті;

похованням спадкодавця, спорудження йому надгробку, доглядом за місцем поховання;

подальшим утриманням осіб, які перебували на утриманні спадкодавця;

витратами на збереження та управління спадковим майном, тощо;

Якщо ці витрати в інтересах спадкоємців понесли інші особи, то звичайно, у спадкоємців виникає обов”язок відшкодувати ті з них, які були необхідні та корисні.

Отже, на основі вищесказаного можна зробити висновок, що кожна людина може в будь-який час залишити розпорядження, тобто заповіт, щодо дії після її смерті, визначивши, хто буде спадкоємцями, хто позбавляється права на успадкування, зробити інші розпорядження.

Тепер коротко розглянемо основні засади спадкового права так, як