Стосовно принципу індивідуальності наголосимо, що деонтологічна норма для кожного юриста - це його особиста норма, її не може використати інший юрист. Якщо така спроба і буде, тоді, хоча б частково, настануть зміни у самій нормі, і вона вже не характеризуватиметься індивідуальністю. Для будь-якого іншого юриста, який потрапить в аналогічну ситуацію, деонтологічна норма буде вже іншою.

Принцип неповторності особливо важливий у юридичній діяльності. Практика підтверджує, що в житті різні люди навіть у подібних ситуаціях чинять по-різному. На перший погляд, дії двох юристів видаються ідентичними, але певні відмінності все ж існують. Недарма кажуть, що немає навіть подібних двох крапель води, не кажучи вже про норми поведінки чи рівень усвідомлення службового обов'язку.

Унікальним принципом юридичної деонтології є нестандартність. Суть цього принципу полягає в тому, що деонтологічні норми розраховані не на взірцеві, ідеальні ситуації, а на несподівані, неподібні, нестандартні. Деонтологічні норми мають найбільшу цінність саме у нестандартних умовах, коли практично неможливо застосувати традиційний підхід, що доволі часто трапляється в юридичній практиці.

Моментальність характеризує високий ступінь кмітливості юриста, його здатності швидко й безпомилково приймати обґрунтоване правильне рішення. Таке мистецтво вирішення юридичних справ формують деонтологічні норми.

Дуже близьким за змістом до принципу моментальності є принцип непередбачуваності. Адже у багатьох випадках дії юриста не запрограмовані. Виникають ситуації, до яких юрист не готовий. Тому деонтологічні норми розраховані на такі явища і скеровують юриста на відповідні правомірні дії.

Головне у професійній діяльності юриста - вчасно прийняти оптимальне рішення. Цьому сприяє такий принцип правничої деонтології, як своєчасність. Не підготовлене (не обґрунтоване) рішення невелике запізнення істотно впливають на кінцевий результат або на ефективність роботи. Своєчасність забезпечується розвиненою інтуїцією, внутрішнім переконанням і навіть певним професійним ризиком.

Юридична деонтологія характеризується ще й таким принципом, як практичність. Саме на практиці, а не під час теоретичних занять, формує кожен юрист норми своєї поведінки. Теорія норм поведінки юриста може передбачати його дії, але не деталізувати їх. У конкретних випадках дії особи значно деталізуються, що фактично не має аналогів.

Зрозуміло, що важливим для юридичної деонтології є принцип конкретності. Йдеться про конкретне рішення юриста, конкретний внутрішній імператив службового обов'язку. Загальні рішення не характеризують особу юриста як професіонала, хоча вони можуть мати конфіденційний, тимчасовий характер. У підсумку юрист повинен прийняти рішення щодо себе чи своїх дій.

Безсумнівно, вищенаведені принципи правничої деонтології об'єднує принцип правового почуття. Справа у тому, що формування юристом своїх власних норм поведінки має відбуватись під кутом зору дотримання вимог чинного законодавства. Такий стан у соціалістичному праві називався законністю. Незважаючи на такі особливості як моментальність, непередбачуваність, нестандартність, самостійність, юрист повинен діяти згідно із правовим почуттям.

Звичайно, кожен принцип діє не окремо, а у певній сукупності, іноді підсилюючи один одного. У деяких правових явищах «спрацьовують» практично всі принципи правничої деонтології. У цьому полягає єдність принципів як необхідна умова дії деонтологічних норм.

Література

1. Сливка С.С. Правнича деонтологія. Підручник. – К.: Атака, 1999. – 336 с.

2. Алексеев Н.Н. Основы философии права. – СБб.: Лань, 1999. – 256 с.

Алексеев Н.Н. Философия права. – М.: Норми, 1997. – 336 с.

Гусарєв С.Д., Карпов О.М. Юридична деонтологія: Навч. Посіб. – К.: 1998 – 156 с.