Функції банків значно ширші. Так, як зазначають Рід Е., Котрлер Р., Гілл Е., банк, виступаючи найважливішою фінансовою установою в економіці, може розглядатися як джерело корпоративного кредиту, кредиту для домашніх господарств і для малих підприємств, споживчого кредиту, важливої фінансової інформації, отримання коштів для транснаціональних операцій; як посередник у здійсненні грошо-вих розрахунків [8].

Однак у багатьох випадках визначення поняття «банк» необ-хідно формулювати точніше, причому не стільки для пояснення сутності цього фінансового інституту, скільки для вирішення більш важливих практичних завдань, наприклад, щоб довести, чи є кон-кретне фінансове підприємство банком і чи регламентується його діяльність певними нормативно-правовими актами.

Зокрема, банк може характеризуватися набором функцій, які він виконує в економіці, але цей критерій не є вичерпним та дос-татнім. Так, на початку 80-х років XX століття за законами США банком вважалась будь-яка установа, що залучає кошти на депозити та надає кредити. Як цілком слушно зауважують Ватаманюк З. та Дорош О., виключаючи з ділової практики одну з цих двох операцій, у таких установ з'являлась можливість фак-тично надавати клієнту банківські послуги і в той же час фор-мально не підпадати під дію законів про банківську діяльність, тобто виходити з-під контролю державних органів [14, c.120].

У вітчизняному законодавстві існує наступне визначення банку: "Банк" - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності наступні банківські операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [2]. Проте таке визначення надто звужує сутність банку і обмежує коло функцій, які виконує банк (Див. Додаток А).

На сьогодні не можна визначити банк і як місце зустрічі клієнта і банкіром, оскільки клієнт все менше потребує безпосереднього контакту з персоналом банку і може отримувати доступ до всього комплек-су фінансових послуг через телекомунікаційні системи зв'язку з будь-якої частини світу, на що звертає увагу Руденко Л. [10]. Тому в найбільш загальному значенні банком прийнято називати фінансову установу, що спеціалізується на акумулюванні ресурсів і управлінні цими ресурсами шляхом здійснення розрахункових, посередницьких, кредитних та інших фінансових операцій [6, c.15].

Як вірно зауважують Кириченко О.А., Роголь І.В., Гіленко С.Л.: “банк — це такий рівень розвитку кре-дитної справи, за якого кредитні, грошові й розрахункові операції концентруються в єдиному центрі, що організує грошовий обіг та кредитні відносини. У сучасному світі через банки здійснюється фінансування народного господарства, страхові операції, купівля-продаж цінних паперів, посередницькі угоди й управління майном” [5, c.13].

Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операці-ях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.

Залежно від обраних критеріїв та ступеня деталізації можуть виділятися різні за структурою, кількістю та змістом системи функцій комерційних банків. П.С. Роуз виділяє такі основні банківські функції [9, c.26]: ощадну; інвестиційного планування; платежів та розрахунків; кредитну; управління грошовими потоками; андеррайтера; брокерську; страхунання; трастову.

Васюренко О.В. групує функції банків у найбільш агрегованому вигляді, з точки зору забезпечення вирішення основних цілей і завдань, наступним чином [6, c.14]:—

платіжно-розрахункова;—

ощадно-капіталотворча;—

кредитно-інвестиційна.

В основу платіжно-розрахункової функції покладено посе-редництво банків при платежах та розрахунках. Виступаючи посередниками, банки беруть на себе виконання таких операцій, як прийняття грошей від клієнтів та їх виплата, зберігання готів-кових коштів, зарахування коштів за переказами на відповідні банківські рахунки, здійснення безготівкових платежів за дору-ченнями клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій за банківськими пластиковими картками, дорожніми чеками тощо. Ця функція є дуже вигідною та корисною для підприємців, оскіль-ки дозволяє скорочувати витрати на утримання штату касирів, бухгалтерів, охорони, спеціального транспорту тощо. Здійснення безготівкових розрахунків через електронну систему платежів дозволяє істотно скоротити тривалість фінансово-господарського обороту та значно зменшити рівень невиробничих витрат обігу. Слід зауважити, що в умовах перехідної економіки України значну частку відіграють розрахунки за допомогою бартерних операцій (по даним за січень-березень питома вага бартерних операцій в структурі відвантаженої продукції становила 4.4% [29, c. 66] ), а також тіньовий ринок готівкових коштів як у національній, так і в іноземній валюті.

Ощадно-капіталотворча функція полягає в залученні тимча-сово вільних ресурсів суспільства, зокрема, в мобілізації грошо-вих доходів і заощаджень та перетворенні їх у реально діючий капітал. Як підприємства, так і домашні господарства при одер-жанні грошових доходів окрему їх частину спрямовують на на-копичення з метою забезпечення наступних великих витрат. Ці доходи та заощадження, якщо вони не задіяні в грошовому кру-гообігу, становлять так званий мертвий скарб. Цікаво подивитися як виконують цю функцію вітчизняні комерційні банки. Останнім часом їм вдалося завоювати довіру населення, про що свідчить зростання вкладів в комерційних банках (Рис. 1.1).

Рис. 1.1. Кошти на рахунках підприємств, організацій та населення України [49]

Комерційні банки акумулюють грошові доходи та заоща-дження у вигляді різноманітних депозитів, вкладів, перетворюю-чи їх у позиковий капітал. Цей капітал випускається банками в обіг шляхом його надання у тимчасове користування зацікавле-ним господарюючим суб'єктам та домашнім господарствам на відповідних умовах.

Тісно пов'язана з попередньою кредитно-інвестиційна функція. База функціонування кредитно-інвестиційних відносин - тимчасове вивільнення грошових ресурсів та поява тимчасової