Найчастіше пакет документів по проекту (закінчений продукт фінансових консультантів) готується по спеціальному замовленню комерційних банків чи промислових компаній. Однак іноді такі пакети пропонуються на вільному ринку, тобто консультанти несуть ринкові ризики. У багатьох випадках банк, що здійснює консультування, частково сам бере участь у фінансуванні проекту, доводячи тим самим об'єктивність своїх оцінок і серйозність своїх рекомендацій. У Великобританії ж існує поділ консалтингових і фінансових функцій: банк-консультант не бере участь у фінансуванні. При цьому висувається усе той же аргумент забезпечення більшої об'єктивності оцінок, запобігання конфлікту інвесторів. Нам, однак, представляється більш виправданим перший підхід.

Серед консультантів з питань організації ПФ світовими лідерами є такі відомі інвестиційні, торгові і комерційні банки, фінансові комісії, як Morgan Grenfell, Morgai Stanely, Merril Lynch, Bank of America, Barclays, DBS, Citibank, Л Morgan, CS First Boston, Solomon Brothers, Chase, Lehman Brothers i т.д. Можна помітити, що деякі з ведучих консультантів одночасно є і відомими банками-організаторами.

Важливими учасниками інвестиційного ринку останнім часом стали фінансові компанії і банки, що організують емісії і розміщення так званих "проектних облігацій" без права регресу (non-recourse proje) bonds). Основними банками в даній області в 1994 р. були Lehman Brothers (4 емісії загальним обсягом 8 млн. дол.); CS First Boston (2 емісії; 829,5 млн. дол.); Morgan Stane (3 емісії; 822 млн. дол.); Chase (3 емісії; 767,5 млн. дол.): Men Lynch (2 емісії; 370 млн. дол.); Solomon Brothers (1 емісія; 150 мол дол.); Citicorp (1 емісія; 50 млн. дол.) і т.д. [7, c.71].

Як бачимо функції банків на інвестиційному ринку не обмежуються лише вкладанням коштів тим чи іншим чином у інвестиції. Послуги, які надають банки на ринку інвестицій досить різноманітні і в узагальненому випадку наведені в Додатку Б.

Принциповим напрямом розвитку банківських послуг у всьому світі бачаться різні види дистанційного обслуговування з використанням електронної техніки. Даний вид послуг тільки починає впроваджуватися на вітчизняному банківському ринку і, безперечно має великі перспективи.

Дистанційне обслуговування логічно розглядати як один із каналів реалізації банківських послуг на роздріб-ному ринку, що дає змогу вирішувати специфічні для кож-ного банку проблеми. Йдеться насамперед про зменшення витрат на мережу відділень, забезпечення додаткових зручностей та якості обслуговування клієнтам, вихід на окремі сегменти споживачів (користувачі різноманітних послуг в Інтернеті тощо).Основними напрямами дистанційного банківського обслуговування є [10]:—

телебанкінг;—

інтернет-банкінг;—

мобільний банкінг;—

система «клієнт - банк»;

картки міжнародних платіжних систем тощо.

Дослідження сутності та характеристик банківських послуг показало, що розділення діяльності банків на банківські операції та послуги є певною мірою умовне, так як останнім часом з’явився ряд банківських продуктів, які важко класифікувати за якими-небудь чіткими ознаками до операцій чи послуг, тому більш адекватно ситуацію відображає розділення діяльності банку на традиційні і нетрадиційні послуги.

На сьогодні ринок банківських послуг є досить розвинутим і охоплює практично всі сфери економічних відносин. Кожен рік з’являються десятки нових послуг, що пояснюється як суспільним розвитком, а отже й зміною потреб клієнтів банків, так і зростаючою конкуренцією у банківській сфері.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ВІТЧИЗНЯНОГО РИНКУ БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ

2.1. Становлення ринку банківських послуг в Україні

Законодавче забезпечення функціонування банківської сис-теми України було здійснене з прийняттям в 1991 p. Закону України «Про банки та банківську діяльність». Проте існує думка, що фактично діяльність комерційних банківських установ на території Украї-ни почалась раніше [6, c.14]. Умовно можна виділити кілька часових етапів створення та розвитку національної банківської системи:

Перший етап в історії створення українських комерційних банків був пов'язаний зі спробою державного (директивного) реформу-вання банківської системи СРСР при здійсненні курсу на перебу-дову економіки, проголошеного радянським урядом. На цьому етапі українські комерційні банки реєструвались у Москві як:—

комерційні банки, що були створені на основі установ Дер-жавного банку СРСР та продовжували діяти зі статусом дер-жавних банків (Промстройбанк, «Україна», Укрсоцбанк, Ощад-банк, Укрексімбанк);—

галузеві та відомчі комерційні банки (Монтажспецбанк, Укрснаббанк, Трансбанк);—

філії великих російських комерційних банків (Інкомбанк, Столичний та ін.);—

державні та кооперативні комерційні установи, що мали право здійснювати фінансово-кредитну діяльність.

В 1991 p., одразу після проголошення незалежності України, почався другий етап — перереєстрація комерційних банків в Україн-ській республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. При цьому в більшості ко-мерційних банків відбулись істотні зміни у складі їх учасників. Так, державні комерційні банки (Промінвестбанк, АПБ «Україна», Укрсоцбанк) були акціоновані клієнтами та персоналом банків.

Третій етап в історії розвитку банківської системи України пов'язаний зі створенням нових банків, що залучали значний приватний капітал, капітал спільних та малих підприємств, акціо-нерних товариств, а також кошти державних бюджетних та поза-бюджетних фондів. У цей період, на фоні розвитку жорсткої інфляції з ознаками гіперінфляції та критичного скорочення об-сягів виробництва і розміру валового внутрішнього продукту, в Україні була створена значна кількість дрібних комерційних банків, орієнтованих на обслуговування попиту на короткострокові кре-дити для торговельно-посередницької діяльності і здатних отри-мувати прибутки на інфляційних процесах в економіці. Протя-гом 1993 p. в Україні було створено близько 100 дрібних, так званих кишенькових, комерційних банків такого типу [6, с.15].

Четвертий етап розвитку банківської системи України характеризується початком проведення радикальної економічної реформи на основі застосування монетарних методів управління економікою. Протягом 1994—1996 pp. Національний банк