України (НБУ) встановив та ввів у практику єдині прави-ла діяльності українських банків. Завдяки ефективним діям НБУ та уряду в цей період вдалося призупинити інфляцію, невиправ-дано високе зростання цін та падіння виробництва. Факт фінан-сової стабілізації в економіці України у другій половині 1996 p. визнаний експертами у всьому світі. Підтвердженням цього фак-ту служить грошова реформа, що була успішно проведена восени 1996 p. Другою ознакою успішного здійснення економічних пере-творень стало підвищення інтересу до української економіки з боку міжнародних фінансових організацій. За період з 1994 по 1996 p. в Україні було зареєстровано 14 представництв іноземних банків та банків з участю іноземного капіталу. За цей же час іно-земні інвестиції в економіку України зросли майже в чотири рази — з 366,9 млн. до 1 млрд. 223 млн. дол. США [23].
Цей період характеризувався переважанням монетарних методів управління економікою, які практично не були підкріплені стабілізацією вироб-ництва, структурним реформуванням та супроводжувались накопи-ченням істотних проблем та негативних тенденцій як на мікро-, так і на макроекономічному рівні. На додаток до цього — критич-ні недоліки у здійсненні бюджетної політики, що виразились у спрямуванні зусиль на максимізацію зовнішніх та внутрішніх ко-роткострокових запозичень замість спроб реалізації політики зба-лансування державних витрат в межах реальних бюджетних над-ходжень. Все це спричинило фінансово-економічну кризу в Україні, активний розвиток якої прийшовся на 1998 p. В результаті ко-мерційні банки втратили найбільш привабливі сегменти ринку; ринок державних зобов'язань та валютний ринок. Внаслідок знач-ної девальвації курсу національної валюти сукупний капітал українських банків зменшився в середньому на 30—35% [16]. Ці та інші фактори разом із жорсткими регулятивними обмеженнями, що були накладені Національним банком України на діяльність комерційних банків, визначили основним завданням п'ятого ета-пу не інтенсифікацію розвитку банківських установ та максимі-зацію доходності їх діяльності, а забезпечення фінансової стійкості, платоспроможності та ліквідності. Цей період характеризується посиленням ролі банків у економіці країни (Табл. 2.1).
Табл. 2.1
Показники, що характеризують роль банківського капіталу в економіці [16, 39]
Показник | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003
Відношення банківського капіталу до ВВП, % | 3,79 | 3,2 | 3,88 | 5,64 | 7,17
Відношення строкових ресурсів банківської системи до ВВП, % | 9,61 | 10,13 | 13,92 | 10,79 | 13,39
Відношення строкових ресурсів банківської системи до капітальних інвестицій, % | 71,44 | 72,88 | 105,12 | 85,74 | 71,02
Банківську систему України, що виступає основною лан-кою фінансово-кредитної системи, створено у вигляді дворівневої структури управління фінансовими ресурсами, яка представле-на, по-перше, Національним банком України та його підрозділа-ми, по-друге - комерційними банками різних форм власності, спеціалізації ти територіального статусу (рис. 1.4).
Рис.2.1. Банківська система України
Національний банк у банківській системі є банком вищого рівня та виконує функції, типові для центральних банків розвинутих європейських держав, виступає емісійним та розрахунковим центром, наглядовим орга-ном, банком банків і банкіром уряду України [1].
Комерційні банки як банки другого рівня складають основу кредитної системи України. Класифікація комерційних банків здійснюється за різними ознаками: за формою власності, рівнем спеціалізації, регіонально-територіальною ознакою тощо. У сучасних умо-вах більшість комерційних банків в Україні намагається мати статус універсального банку, хоча багато з них ще не можуть надавати повний пакет банківських послуг. Комерційні банки згідно чинного законодавства мають отримувати ліцензію для своєї діяльності [2]. На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:
1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Банк, крім перелічених операцій, має право здійснювати такі операції та послуги:
1) операції з валютними цінностями;
2) емісію власних цінних паперів;
3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
7) лізинг;
8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;
9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;
10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;
11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.
Операції, визначені пунктами 1-3, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2-3, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України.
За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції та послуги:
1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;
2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;
3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;
4) операції за дорученням клієнтів або від