з інструментами грошового ринку;

з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;

5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої цієї статті. Дозвіл надається, якщо:

1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджується незалежним аудитором;

2) банк не є об'єктом застосування заходів впливу;

3) банком подано план, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;

4) Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.

Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.

Національний банк України має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного виду діяльності, передбаченого у цій статті.

Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

Таким чином можна констатувати, що на сьогоднішній день сформувалися правові засади функціонування вітчизняного ринку банківських послуг. Хоча правову базу і не можна вважати на сто відсотків досконалою, проте вона забезпечує функціонування та розвиток банківської системи, а разом з нею і ринок банківських послуг.

Банки гостро відчувають недосконалість, а в окремих випадках — відсутність належної нормативно-правової бази. Зокрема це стосується захисту прав кредиторів, формування спостережних рад комерційних банків, стимулювання підвищення капіталізації та збільшення обсягів залучення коштів фізичних і юридичних осіб, недопущення перекладання на банки не властивих їм функцій контролюючих органів і т.п. Водночас багато нормативно-правових актів, що регламентують банківську діяльність, мають переважно організаційно-адміністративний характер і тому навряд чи можуть дати бажаний ефект у справі неухильного та стабільного розвитку банківської системи.

2.2. Основні тенденції розвитку ринку банківських послуг

В залежності від кола виконуваних операцій комерційні банки бувають універсальними і спеціалізованими. В даний час в Україні всі комерційні банки прагнуть бути універсальними, хоча далеко не усі вони виконують весь спектр банківських операцій. Спеціалізованих банків поки що мало. Окремі банки вже почали створювати спеціалізовані філії (інвестиційні і депозитні).

Сьогодні універсальні банки пропонують широкий ряд продуктів, що охоплює практично всі сфери діяльності і фінансових послуг. У той же час, інші банки з метою завоювання і міцного утримання конкурентної переваги прагнуть спеціалізуватися на наданні строго визначених видів послуг. Розмаїтість пропонованого банками кола продуктів збільшується завдяки тому, що представлення однакових послуг окремими банками здійснюється по-різному.

Нині в Україні помітно загострилася конкуренція на ринку банківських послуг. На 01.01.2004 року в Україні діє 158 банківські установи [39], більшість з яких прагне надавати якомога більшу кількість послуг. Безперечну перевагу над своїми конкурентами мають банки, які пропонують клієнтам велику кількість послуг. До основних продуктів банку належать: видача грошових кредитів; прийом депозитів; здійснення грошових розрахунків і платежів; випуск кредитних та платіжних карток; консультуван-ня, надання економічної та фінансової інформації.

На сьогодні найпоширенішою банківською послугою в Україні є кредитування клієнтів. На сьогодні в Україні при наданні кредитів посилюється боротьба між комерційними банками за надійного позичальника, який має достатньо власних коштів, а також здійснює таку виробничу діяльність, яка дає йому змогу вчасно повертати кредит і сплачувати проценти. Пов’язано це з тим, що значна кількість суб’єктів господарської діяльності працює зі збитком (збиткові підприємства становлять близько 40% усієї кількості діючих підприємств на протязі останніх тпрьох років [38, 39]).

Ще один традиційна банківська послуга — залучення депозитів населення. При цьому ефективними є заходи щодо зниження мінімальної суми вкладу, пропонування більшого проценту за депозит, а також створення позитивного іміджу, який зміцнює довіру населення до банку. Останніми роками банки докладають значних зусиль, які спрямовані на поліпшення і розширен-ня спектра цих послуг, популярними, зокрема, є депозитні вклади строком на півроку, рік із щомісячною та щоквартальною виплатою процентів.

Конкуренція між комерційними банками, а також банками і небанківськими установами спонукає запроваджувати сучасні види банківських послуг. Упродовж останніх декількох років ринок послуг із використання пла-тіжних карток став новим конкурентним середовищем для українських комер-ційних банків. Випуск карток дав змогу банкам підняти свою ділову репута-цію, інтегруватися у світову платіжну систему банківських послуг, завоювати ринок і привабити більшу кількість клієнтів. Основною передумовою форму-вання конкурентного ринку платіжних карток є довіра клієнта до банку, який на першу вимогу зобов'язується видавати готівку та своєчасно здійснювати розрахунки.

Активний розвиток ринку пластикових карток в Україні почався у 1996 ро-ці, коли в дійсні члени VIZA регіону СЕМЕА (країни Центральної та Східної Європи, Близького Сходу й Африки) було прийнято українські банки: КБ "Приватбанк", АКБ "Аваль", Перший український міжнародний банк (ПУМБ), Укрексімбанк, Промінвестбанк, Ощадбанк, Укрінбанк. Разом із АКБ "Аваль", який отримав членство за рік до цього, вони практично одночасно почали емісію пластикових карток, і в Україні стала розвиватися мережа прийому карток до оплати [26, c.103].

На першому етапі головним напрямом роботи банків-емітентів був випуск міжнародних карток для клієнтів, які здійснюють міжнародні поїздки, а для банків-еквайєрів — укладання договорів еквайрингу з торговельними підприєм-ствами, які обслуговують насамперед іноземців. Ці напрями не потребували значних інвестицій і