За станом на 01.04.2003 залишки на карткових рахунках населення у національній валюті становлять 54.1 % від загальної суми, а в іноземній валюті – 45.9 %. У суб'єктів господарювання відповідно залишки на карткових рахунках у національній валюті за станом на 01.04.2003 становлять 68.9 % від загальної суми, а в іноземній валюті – 31.1 % [12-13, 26].

Еквайринг — розвиток мережі прийому до оплати пластикових карток. Робота в цьому напрямі передбачає укладання договорів із торговельними точками, установлення необхідного устаткування, інструктування персона-лу та переказування коштів за товари, продані за картками. Середній рівень комісійних за еквайрингом — 3,5%. Розвиваючи цей напрям, банки одержують комісійний дохід. Зацікавлені у розвитку еквайрингу і підприємства торгівлі з великим оборотом за картками, що обслуговують іноземців і заможних клієн-тів, — готелі, ресторани, агентства з продажу квитків тощо. Стимулювання внутрішнього використання карток не дає безпосереднього прибутку, але сприяє емісії як міжнародних, так і локальних карток. Зокрема, на початку 2001 року Приватбанк обслуговував за еквайрингом понад 8 тисяч торговельні них точок і підприємств сервісу [24].

Цілком новим банківським продуктом є надання послуг через мережу Інтернет. Першим, хто почав пропонувати свої послуги у мережі Інтернет, був Приватбанк. Наприкінці 2000 року вже 11 українських комерційних банків працювали у мережі, зокрема ВАбанк, Перший український міжна-родний банк, "Аваль", Укрінбанк та інші, В Інтернеті функції традиційно-го банку виконує віртуальний офіс www-сервер). За допомогою віртуального банку клієнт може отримати всю потрібну інформацію, оформити необ-хідні документи, відкрити рахунки, тобто працювати і вести свою діяльність у режимі реального банку. Такий банк дає змогу розширити коло потенцій-них відвідувачів, стежити за поведінкою клієнтів у мережі, удосконалювати якість і швидкість надання послуг, залучати до роботи меншу кількість працівників.

Перспективним напрямом конкурентної боротьби у банківському бізнесі є ринок посередницьких операцій, зокрема з цінними паперами. Цим посе-редником може бути як банк, так і суб'єкт фінансового ринку — інститут спільного інвестування. Саме між ними виникає суперництво за досить опера-тивну підготовку необхідних документів і умов для випуску цінних паперів, їхньої купівлі-продажу на тих засадах, які пропонують клієнти, виконання функцій незалежного реєстру цінних паперів тощо.

Останніми роками українські банки забезпечують досить ва-гому частину обсягів торгів цінними паперами на вітчизняному ринку. Відпо-відно до звітних даних Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку частка банків в обслуговуванні фондових трансакцій становила у 1998 році — 81%, у 1999-му - 61%, у 2000-му - 43%, у 2001 році - 42% [30, c.95]. З середини 1995 року банки беруть участь у реалізації приватизаційних схем, домінуючи серед структур, що надають професійні послуги депозитарія та зберігача цінних папе-рів, адже понад 2/3 ліцензій, що були надані ДКЦПФРдля відповідного обслу-говування клієнтів, належали саме банкам. Інвестиційні вкладення у фондові активи у 2001 році становили 5,2% від загального обсягу банківських активів, або 2,18 млрд. грн. Банки дотепер є монопольними андерайтерами облігацій внутрішньої державної позики. Щодо обслуговування банками вексельного обі-гу, то тут простежуються суттєві зміни. 3 2001 року скасовано ринок банківсь-ких векселів, оскільки відповідно до вимог Закону "Про обіг векселів в Україні" банки не можуть емітувати власні векселі, тож у цьому напрямі банки працю-ють лише як інвестиційні консультанти для інших емітентів.

Факторинг — особливо важливий засіб фінансової підтримки компаній, що розвиваються. В Україні його започатковано у 1990 році. Проте внаслідок інф-ляційних процесів і нестабільної економічної ситуації основу для факторинго-вих операцій було підірвано, й факторинг досі не набув належного розвитку. В сучасних умовах значення факторингу постійно зростає, оскільки він дає під-приємству можливість отримати майже стовідсоткову гарантію отримання пла-тежів. Але останніми роками факторингові операції відігравали незначну роль у діяльності українських банків. Факторинг здійснювався лише в національній ва-люті, тобто тільки в межах країни. Міжнародний факторинг, який широко ви-користовується у багатьох країнах світу, в Україні взагалі відсутній (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Кредити, надані комерційними банками на розвиток економіки України за факторинговими операціями [13, 25]

Показники |

1998 |

1999 |

2000 |

2001 |

2003

Усього кредитів, наданих за факторинговими операціями, млн. грн. |

20 |

12 |

22 |

33 |

26

У т. ч. у національній валюті |

20 |

12 |

22 |

33 |

26

Усього надано банківських кредитів на розвиток економіки України, млн. грн, |

8873 |

11787 |

19121 |

27792 |

55490

Питома вага кредитів за факторинговими операціями в загальному обсязі кредитів, наданих на розвиток економіки України, % |

0,23 |

0,10 |

0,12 |

0,12 |

0,04

Однією з причин нерозвинутості факторингу є недостатня поінформова-ність про його можливості. Головна функція факторингу в сучасних умовах полягає у зменшенні неплатежів, прискоренні товарообігу й створенні стабіль-ної системи фінансового забезпечення виробничої сфери. Застосування фак-торингу дає змогу перетворити дебіторську заборгованість у наявні кошти, які можуть бути одразу ж використані на виробничі цілі, що позитивно вплине на розвиток економіки [25].

Недоліком факторингу для постачальника є вища вартість цієї операції порівняно зі звичайним кредитом унаслідок високого рівня оподаткуван-ня факторингових операцій і підвищеного рівня ризику цих операцій в Україні.

Здійснення факторингу для комерційних банків дає можливість розшири-ти сферу