З початку XX століття криміналістичні рекомендації починають поступово зникати з робіт кримінально-процесуального характеру або просто згадуватися без розкриття їхнього змісту. Так, у підручнику карного процесу С. В. Познишева лише говориться про доцільність здійснення фотозйомки місця події, про важливість виявлення слідів рук, корисності антропометричного виміру й дактилоскопірування обвинувачуваного. Самі ж прийоми цих дій автором не розкриваються, тому що він рекомендує слідчому для їхнього здійснення звертатися до допомоги фахівця Познышев С. В. Элементарный учебник русского уголовного процесса. М., 1913, с. 253. . Мабуть, це одне з перших згадувань у вітчизняній процесуальній літературі про фахівця-криміналіста, хоча так він тоді ще не йменувався.

Можна думати, що виключення з карно-процесуальних робіт криміналістичних рекомендацій, раніше там докладно розглянутих, пов'язане з появою до цього часу в Росії як перекладеної, так і вітчизняної спеціальної криміналістичної літератури. Нагадаємо, що вже в 1895-1897 р. у Смоленську в трьох випусках вийшов перший переклад (із другого німецького видання) на російську мову “Керівництва” Ганса Гросса; в 1903 році побачила світло книга Є. Ф. Буринского “Судова експертиза документів”, був опублікований ряд статей по різних видах досліджень речовинних доказів. З їхньою появою відпала необхідність докладно приводити криміналістичні рекомендації в карно-процесуальних роботах.

Знаметою роботою в дореволюційній криміналістичній літературі, була книга Б. Л. Бразоля “Нариси по слідчій частині. Історія. Практика”, видана в Петрограді в 1916 р. У Бразоля мова йшла переважно про тактику слідчого огляду.

Книга складається із чотирьох частин. Перша, так сказати, історико-догматична (вираження самого автора) присвячена історії розвитку інституту попереднього слідства в Росії: від 1860 року, коли слідча служба була виділена зі складу поліції й аж до 1914 року. Друга частина зветься “Методологія слідчого огляду” і написана явно з позиції фетишизації речових доказів.
Тут же автор говорить про викриття підробок, акцентуючи увагу на огляді підроблених рукописних і машинописних документів.

Третья частина містить опис дій слідчого на місці залізничної катастрофи, знов-таки з упором на тактику огляду місця події. Нарешті, четверта частина - “Методологія обшуку” - також підлегла основній ідеї: виявленню й використанню речовинних доказів.

Навіть настільки короткий огляд дореволюційної криміналістичної літератури, початий нами, дозволяє зробити висновок, що криміналістика як наука починала формуватися лише на рубежі ХIХ-ХХ століть.

Сучасна вітчизняна криміналістика сприйняла з російської дореволюційної криміналістики фактично тільки ідею самостійного існування цієї науки.

Становлення вітчизняної криміналістики проходило в умовах, з одного боку, нагромадження емпіричного матеріалу, а з іншого боку - поширення накопичених знань серед працівників наслідку, кримінального розшуку, експертних установ.

Першою радянською монографічною роботою в області криміналістики по праву вважають книгу П. С. Семеновского “Дактилоскопія як метод реєстрації” (1923). Хоча сам автор назвав її коротким керівництвом для завідувачів дактилоскопічними бюро, судових діячів і судових лікарів, по своєму змісті й теоретичному рівні вона носила безсумнівно монографічний характер.

В 1934 році Всеукраїнський інститут вивчення злочинності видав роботу Г. Данилевського “Дактилоскопія” (Київ, 1934), пізніше вийшло у світло практичне керівництво Б. М. Комаринця (тоді старшого експерта відділу кримінального розшуку Головного управління міліції) “Дактилоскопічна ідентифікація на відстані” (М., 1937), що містила детальні вказівки про опис папілярних візерунків з метою ідентифікації по них особистості за допомогою передачі такого опису по телефоні або телеграфу.

В 1925 році Юридичне видавництво НКЮ УРСР випустило книгу Н. П. Макаренка “Техніка розслідування злочинів”. Автор знайомить читача з функціями кабінетів науково-судової експертизи, з порядком огляду місця події, розглядає засоби й прийоми виявлення й дослідження слідів крові, волосся, сіменних плям, наукові основи дактилоскопії і її застосування при розслідуванні злочинів, приводить основні відомості про роботу зі слідами ніг, зубів, з підробленими документами й грішми.

Хронологічні межі кожного з етапів розвитку криміналістичної теорії, як і в будь-якій періодизації, досить умовні. Початок наступного етапу звичайно накладається на закінчення попередні. Тому вже на етапі нагромадження емпіричного матеріалу можна говорити про появу робіт, по своєму змісту фактично належних наступному етапу розвитку теорії - етапу розробки приватних криміналістичних теорій або вчень. До числа таких робіт по праву можна віднести праці С. М. Потапова “Судова фотографія” (М., 1926) і В. І. Громова “Методика розслідування злочинів” (М., 1929).

Робота С. М. Потапова вплинула не тільки на подальший розвиток судової фотографії, але й на всю криміналістичну техніку насамперед утвердженням про системність цих наукових знань. У той же час всім своїм змістом судова фотографія підтверджувала принцип цілісності криміналістичної науки, взаємозв'язок її складових частин.

Оцінюючи значення для криміналістичної теорії етапу нагромадження емпіричного матеріалу й роль перших наших вчених-криміналістів у становленні цієї теорії, необхідно, як нам здається, виходити з наступних положень.

Виникнення розвиненої криміналістичної теорії стало можливим тільки в силу того, що в розпорядженні науки виявився необхідний для теоретичних узагальнень величезний емпіричний матеріал, як позитивний, так і негативний досвід застосування в боротьбі зі злочинністю криміналістичних засобів і методів. Саме таким шляхом виникли емпіричні передумови криміналістичної теорії як у вигляді окремих даних досвіду, так й у вигляді деяких емпіричних закономірностей. Вчені-криміналісти цього періоду були основоположниками криміналістики, самовідданими пропагандистами криміналістичних знань.

В 1935-1936 роках вийшов у світ перший радянський підручник криміналістики у двох книгах для слухачів правових вузів Криминалистика. Кн. 1. Техника и тактика расследования преступлений. М., 1935. Кн.2. Методика расследования отдельных видов преступлений. М., 1936. . В анотації до нього говорилося: “Підручник по криміналістиці, підготовлений Науково-дослідним інститутом кримінальної політики, є основною навчальною допомогою з