Один з видатних радянських криміналістів Абрам Ілліч Вінберг - автор численних монографій, підручників і навчальних допомога із криміналістики. Широку популярність придбали його статті й виступи про сутності криміналістичної техніки й криміналістичної експертизи, з питань криміналістичної одорології, экспертології, про наукові основи криміналістичної техніки й тактики, про перспективи розвитку криміналістичної теорії, про застосування в криміналістиці й криміналістичній експертизі логіки, семіотики, системно-структурного аналізу й ін.

Предмету й методу криміналістики, обґрунтуванню її юридичного характеру, розкриттю ключової ролі криміналістики в поліпшенні якості розслідування злочинів присвятив свою докторську дисертацію “Основні теоретичні питання радянської криміналістики” (1955) С. П. Митричев.

Монографічні дослідження 50-х - початку 60-х років Б. М. Комаринця, С. І. Тихенка, А. Н. Васильєва, Л. Е. Ароцкера, А. Н. Колісніченко, В. Я. Колдіна, М. Я. Сегая, И. М. Лузгіна, В. К. Лисиченко, В. А. Снеткова, А. В. Дулова, І. Ф. Крилова, Н. А. Селиванова, А. А. Эйсмана, В. Є. Коновалової й інших не тільки з'явилися теоретичними передумовами виникнення загальної теорії радянської криміналістики, у них фактично вже витримувалися структурні елементи цієї теорії.

Думка про необхідність розробки теорії криміналістики була висловлена Б. М. Шавером ще в 1938 р. См.: Шавер Б. М. Предмет и метод советской криминалистики. — Соц. законность, 1938, № 6, с. 74.

У роки Великої Вітчизняної війни С. М. Потапов продовжив свої дослідження в області теорії криміналістики. В 1943 р. він завершив роботу “Роль методів криміналістики в доказовому праві” Потапов С. М. Роль методов криминалистики в доказательственном праве. Рукопись (архив семьи Потаповых, 1943 г.). Эта статья С. М. Потапова осталась неопубликованной. , що розвиває ідеї, висловлені їм раніше.

Основні положення цієї роботи полягають у наступному:

1. Загальним методом криміналістики є метод ідентифікації, “роль якого у всіх його видозмінах залежно від властивостей досліджуваних об'єктів складається в судовому доказі тотожності”.

2. Криміналістика, будучи наукою про розкриття злочинів, має своїм предметом дослідження цього роду відносин між людьми, установлюючи судові докази тотожності таких відносин зі злочинами” Там же, с. 50. .

3. Поняття злочину як відносини між людьми є основою методології встановлення судових доказів у процесі розкриття злочинів.

4. Причинний зв'язок, що підлягає дослідженню при розкритті злочину, установлюється “не з наступних за злочином фактів у ланцюзі нескінченної причинності, а із сукупності попередніх, за яких злочин незмінно й безумовно потрібний і якими є взаємодіючі властивості суб'єкта й об'єкта в даному відношенні кінцевої причинності” Там же, с. 89. .

5. “Основою побудови процесу розкриття злочину при стислості початкових відомостей про розслідувану подію служить внутрішній зв'язок і взаємна обумовленість окремих складових частин злочину як цілісної взаємодії властивостей суб'єкта й об'єкта в кінцевій причинності.

Таким чином, на думку С. М. Потапова, основу теорії криміналістики становить криміналістична ідентифікація, і її розробка забезпечує криміналістиці необхідну методологічну базу.

В 1947 р., виступаючи з доповіддю на VII нараді по криміналістиці, скликаній Всесоюзним інститутом юридичних наук, А. І. Вінберг вперше порушив питання про необхідність створення загальної теорії криміналістики.

В 1951 р. А. І. Вінберг знову писав, що “глибокий розвиток радянської теорії криміналістики на основі марксистської методології й озброєння нею слідчих, судових й експертних працівників становлять найважливіше й найближче завдання вчених-криміналістів” Значенння радянської криміналістики в работі слідчого. — В кн.: Советская криминалистика на службе следствия. М., 1951, вып. 1, с. 103. .

В 1955 р., виступаючи на дискусії про предмет криміналістичної тактики, А. А. Піонтковский також вжив термін “загальна теорія криміналістики”, позначивши їм, щоправда, лише загальні положення тактики Советская криминалистика на службе следствия. М., 1956, вып. 7, с. 158. . Але в ті роки ще не було умов, необхідних для створення загальної теорії криміналістики. Ці умови виникли після розробки філософських проблем криміналістичної науки в середині 60-х років, коли зміцнилася її власна методологічна база.

Можна з впевненістю сказати, що характерезуючи розвиток криміналістики не можна згадати всі віхи історії, так як криміналістика настільки багатогранна наука, яку не можна охопити темою данної роботи. Тому не слід забувати про окремі дослідження стосовно розвитку того чи іншого напрямку криміналістики.

На сьогоднішній день розвиток та впровадження криміналістичних знань пов"язаний з діяльністю науково-дослідних інститутів Міністерства юстиції України, кафедрами окремих університетів, діяльністю експертно-криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ.

Зараз, в системі Міністерства юстиції України функціонує три інститути судових еспертиз, одна криміналістична лабораторія і біля десяти філій в яких виконуються різноманітні експертизи. Міністерство внутрішніх справ України має мережу експертних криміналістичних підрозділів. У кожному обласному і міському УВС функціонує експертно-криміналістичний підрозділ (відділ, відділення, група), а в Міністерстві внутрішніх справ України - Експертно-криміналістичне управління і Криміналістичний центр. Співробітники криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ виступають як експерти в суді або фахівці при виконанні слідчих дій.

Експертні криміналістичні підрозділи є у Служби Безпеки України і військових округах Міністерства оборони України. Ці лабораторії виконують в основному попердні дослідження при виконанні дізнання і попереднього слідства, а також деякі види нескладних криміналістичних експертиз.

Висновок.

Історія розвитку криміналістики дозволяє краще зрозуміти витоки, соціальну функцію та тенденції розвитку криміналістики.

Історію розвитку криміналістики, можна поділити