У 60-і роки XX в. почалося відродження теорії держави і права на базі розвитку нових галузей — інформатики, кібернетики, деонтичної логіки, соціології права та ін. Нині теорія держави і права є міждисциплінарною наукою. Вона використовує досягнення як галузевих юридичних наук, так і інших суспільних наук. При цьому виконує інтегруючу функцію; по-перше, забезпечує взаємодію різних наук у дослідженні права; по-друге, з'єднує результати їхніх досліджень з елементами філософії права.

Слід відзначити, що теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їхню внутрішню структуру і логіку розвитку); про основні і загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ.

Як і будь-яка інша наука, теорія держави і права має свій предмет і метод. Предмет науки (чи навчальної дисципліни) — це коло питань, що вона вивчає (відповідає на запитання «що?»). Метод науки (чи навчальної дисципліни) — це спосіб чи сукупність способів, за допомогою яких вивчається предмет (відповідає на запитання «як?»).

Предмет теорії держави і права — об'єктивні властивості держави і права, основні і загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державних і правових явищ.

Предмет загальної теорії держави і права складає, практично, вся система юридичних наук. Пояснюється це тим, що галузеві й інші юридичні науки вивчають лише окремі аспекти держави і права або історію державно-правового життя, тому не можуть дати цілісного й повного уявлення про державно-правову організацію суспільства.

Основними ознаками теорії держави і права є те, що теорія держави і права:

1. Вивчає державу і право (чи: державну і правову системи) у теоретико-узагальненому виді. Свідченням тому є категорії — загальні поняття: сутність держави, форма держави, тип держави, функція держави, сутність права, форма права, система права, правовідношення, механізм правового регулювання та ін.

2. Осягає не всі, а основні і загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування держави і права. Їх можна назвати фундаментальними закономірностями, тому що вони однаково присутні різним державам і їх правовим системам. Наприклад, «особистість — право — держава» є закономірна системоутворюючий зв'язок, без якого неможливо законодавче закріплення і державне забезпечення прав і воль людини. Такі основні і загальні закономірності характерні для виникнення держави і права, їхньої сутності, ознак, функціонування апарату держави, режиму законності і правопорядку тощо. Пізнання закономірностей — це пізнання законів взаємозв'язку явищ.

3. Базується на єдності і діалектичному взаємозв'язку держави і права. Держава і право — різні соціальні явища, що органічно пов'язані між собою, обумовлюють один одного, знаходяться у відносинах нерозривної єдності і взаємного проникнення.

Уся побудова держави і її діяльність регламентуються правовими нормами, а правові норми видаються і забезпечуються державою. Держава немислима без права як способу рішення державних задач і виконання своїх фундаментальних функцій. У нормах права держава одержує своє юридичне оформлення. Її діяльність здійснюється тільки на основі правових норм. У цьому відношенні велика роль конституцій, що закріплюють структуру держави, систему її органів, їхні завдання, компетенцію, форми діяльності [9, с. 16-17].

Природне право, ідеї волі і справедливості обумовлюються не державою і не їм даруються. Однак норми позитивного (законодавчого) права, що визначають реальне положення особистості, містять різні нормативні розпорядження, що формулюються правотворчими органами держави. Правозастосуючими органами вони виконуються, а правоохоронними органами охороняються від порушень. Не можна пізнати право і державу, досліджуючи їх ізольовано чи протиставляючи один одному.

При науковому вивченні і викладі курсу теорії держави і права цілком прийнятним є відносний поділ теорії держави і теорії права для збагнення специфіки кожної з них.

Таким чином, теорія держави і права є:

суспільною наукою, тому що вивчає такі суспільні явища, як держава і право;

юридичною наукою, тому що вивчає тільки державну і правову сторону громадського життя;

загальнотеоретичною наукою, оскільки вона виявляє і пояснює загальні і основні закономірності розвитку держави і права.

Він змінюється в міру залучення до сфери пізнання нових властивостей і явищ правової і державної дійсності, а також виключення всього того, що виявляється ілюзією, помилкою, оманою.

Таким чином, предметом вивчення загальної теорії держави і права є загальні й специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правова організації суспільства, держави і права, що розглядаються як цілісні соціальні інститути.

Теорія держави і права не ставить перед собою завдання вивчити всі сторони діяльності держави, зміст конкретних юридичних норм, практику їх застосування. Таке завдання виконує вся система наук про державу і право.

Предмет науки теорії держави і права є історичним. Він не залишається незмінним. Навпаки, він перебуває в постійному розвитку. Знання загальних закономірностей дозволяє заздалегідь розпізнавати головні тенденції розвитку державно-правових норм. Тим самим методом здобуття нових знань виступає сама теорія та пізнаю нею закономірності. Предмет загальної теорії держави і права вдосконалюється не тільки у зазначених напрямах, його становлення відбувається і на базі спеціальної науки, включення у сферу наукового пізнання нових явищ, руху науки від пізнання менш глибокої до більш глибокої сутності явищ, насамперед, держави і права.

Функції теорії держави і права — це основні напрямки її теоретичного і практичного призначення, що виконуються в суспільстві з метою її прогресивного перетворення.

Існують таки функції теорії держави та права [25, с. 40-41]:

1. Онтологічна (онтологія — поняття сущого) — виражається в пізнанні і поясненні явищ і процесів державного і правового життя суспільства. Теорія права і держави не тільки вивчає в узагальненій формі державно-правову систему, але і пояснює об'єктивні процеси її розвитку,