Таким чином, пізнавальні можливості юридичного методу, як і будь-якого іншого методу, задані творчим (евристичним) потенціалом самого нового поняття права й обмежені його значеннєвими рамками, границями його теоретичного змісту, сферою предмета даної юридичної теорії. Тут, до речі говорячи, знову чітко виявляється теоретико-пізнавальна єдність предмета і методу науки.

Юридичний метод - це специфічний загальнонауковий метод юридичної науки. Як специфічний метод юридичного пізнання дійсності він виконує дві наступні основні функції: 1) одержання юридичних знань і 2) побудова теоретичної (наукової) системи юридичних знань [23, с. 83-84].

При здійсненні першої функції юридичний метод виступає як метод специфічного юридичного дослідження дійсності, у результаті якого здобувається, збільшується, поглиблюється і розвивається юридичне знання. Юридичний характер цього знання обумовлений тим, що відповідні освоєння, розуміння і тлумачення дійсності здійснюються з позицій, під кутом зору й у межах поняття права, що лежить в основі даного юридичного методу і визначає його юридико-пізнавальну профільованість і спрямованість.

Ці ж відмінні риси (вихідна юридичному методу як способу побудови й обґрунтування юридичної теорії (наукової системи юридичних знань). Внутрішня єдність цих двох функцій юридичного методу (як способу розробки юридичного знання і як способу його наукової організації) корениться в тім, що вони виражають собою різні взаємозалежні пізнавально-значеннєві аспекти єдиного вихідного поняття права.

В усіх своїх функціях і проявах юридичний метод - це метод поняттєво-правового пізнання і знання, метод поняття права, тобто поняття права як метод.

Усяке наукове дослідження припускає визначення не тільки предмета дослідження, але і прийомів, засобів і способів рішення тієї чи іншої наукової задачі. Під методом наукового дослідження розуміються ті прийоми і способи, що використовуються в науці для пізнання її предмета й одержання наукового результату. Навчання про методи наукового пізнання називається методологією.

Предмет теорії держави і права, як і предмети інших наук, знаходиться в тісному зв'язку з методами їхнього дослідження. Теорія визначає для дослідження ті грані правового досвіду, що є актуальними, істотними для розвитку суспільства і науки, а методи визначають шляху рішення поставлених проблем.

Зрозуміло, не існує нездоланних бар'єрів між предметом і методом. Для рішення тієї чи іншої наукової задачі досягнуті методологічні рубежі можуть бути базою нової теоретико-пізнавальної конструкції. А будь-яке відкрите явище, закон науки переростає в принцип дослідження, у знання того, як домогтися бажаного результату.

Зміна змісту теорії потребує удосконалення методів. Разом з тим, будучи взаємозалежна і взаємообумовленими, теорія і метод не тотожні один одному, не можуть і не повинні заміняти і підмінювати один одного.

Ефективність тих чи інших дослідницьких засобів багато в чому залежить від обраного підходу у вивченні держави і права, а він може бути різним.

Різноманіття державно-правового розвитку у світі цілком природно породило широкий спектр політико-правових доктрин, теорій, наукових напрямків, емпіричних і теоретичних досліджень.

З великого різноманіття методів досліджень, що існують у науці (діалектика і метафізика, матеріалізм і ідеалізм, гностицизм і агностицизм, монізм, чи дуалізм плюралізм і т.д.), найбільше широко у вітчизняній науці як і раніше застосовуються матеріалізм, діалектика, історизм.

Основні риси діалектичного методу - розгляд явищ у їхньому взаємному зв'язку й обумовленості, у русі і зміні, відновленні і розвитку; у перетворенні поступових кількісних змін у корінні якісні зміни, що настають шляхом закономірного стрибкоподібного переходу з одного стану в інше; у властивих явищам внутрішніх протиріччях, у боротьбі протилежностей, у боротьбі між старим і новим, відживаючим і що народжується. Багато чого з цієї методології може бути використане і зараз. Наприклад, аналіз дозволяє шляхом виділення складових частин правових явищ глибше зрозуміти їхня істота. А синтез - представити явище в його цілісності, у єдності і взаємному зв'язку його частин.

У процесі пізнання діалектика використовує свої категорії як інструменти проникнення в суть явища: якість і кількість, форма і зміст, сутність і явище так само важливі для розуміння істоти теоретико-правових процесів, як і в інших науках [18, с. 24-25].

Проблема методологічного відновлення, що встала перед теорією держави і права в останні роки в зв'язку з принциповими змінами сутності державності, вимагає, з одного боку, критичної оцінки досягнутого, а з іншого боку - творчого підходу, конструктивності, взаємодії різних теоретичних шкіл і напрямків.

Як відомо, у радянський період у державно-правових дослідженнях методологія спиралася тільки на класовий підхід, на догматизоване відношення до спадщини класиків марксизму-ленінізму. До абсурдності ідеологізовані позиції дослідників не дозволяли їм бути об'єктивними, приводили до догматизму, примітивізації знань, їхньої обмеженості, не дозволяли враховувати все різноманіття суперечливого життя.

Орієнтир винятково на класовий підхід, розуміння держави як класової організації придушення не дозволяли усвідомити його головну функцію як засобу керування, усунення протиріч, гармонізації суспільних відносин. У праві всіляке підкреслення його класової сторони як «зведеної в закон волі пануючого класу», заперечувало його розуміння як засобу узгодження суперечливих інтересів, як умови компромісу різних соціальних груп.

Тим часом фундаментальна теорія держави і права, що використовує весь арсенал методологічних засобів, є важливою умовою успішного творчого розвитку державності і правової системи, удосконалювання суспільних відносин, вироблення нових форм взаємодії державних і суспільно-цивільних структур.

У процесі пізнання державно-правових явищ крім знання загальних законів і категорій діалектики важливо і уміле володіння загальними і приватними методами.

Як відомо, загальні наукові поняття - форми держави і права, їхньої сутності, функції, нормоутворення, реалізація права, його тлумачення, правовідносини, законність і правопорядок,