У науці теорії держави і права широко застосовується метод порівняльного правознавства. Цей метод дозволяє порівняти й оцінити, як і чому вирішений те чи інше питання в державно-правовому законодавстві різних країн, порівняти правове регулювання аналогічних суспільних відносин у законодавстві Російської Федерації й інших країн. Метод порівняльного правознавства дозволяє врахувати світовий досвід правового регулювання тих чи інших відносин, вибрати з нього й обґрунтувати корисність використання усього, що може принести користь вітчизняному державно-правовому законодавству.

В даний час у зв'язку з інтеграцією нашої країни у світове співтовариство і необхідністю приведення вітчизняного законодавства у відповідність з міжнародними державно-правовими нормами великого значення набуває метод комплексного дослідження.

Комплексний аналіз припускає двоякий підхід: із предметної і методологічної сторін. З предметної сторони комплексний підхід означає охоплення дослідженням не тільки основної проблеми, але і похідних від її задач, тобто одночасне і синхронне рішення всього комплексу взаємозалежних проблем. Так, нові правила в області реалізації російськими громадянами свого конституційного права вільного пересування торкаються системи різних правових галузей (в основному, адміністративно-правового характеру) і породжують необхідність їхнього узгодження, націлення на єдиний кінцевий результат.

З методологічної сторони комплексний аналіз означає рішень тієї чи іншої задачі з позиції не однієї, а декількох наук.

У науці теорії держави і права часто застосовується системний аналіз. Даний метод зв'язаний з поняттям «системи» як визначеної форми організації. Як систему можуть розглядатися державні чи органи їхні складові частини (парламентські системи, системи судових органів), виборче право, інститут громадянства й інші правові інститути і поняття.

Сутність системного методу складається в аналізі особливостей тих чи інших проявів, у виявленні функціональних задач системи і її частин.

Для науки теорії держави і права важливе значення мають методи конкретних соціологічних і статистичних досліджень: аналіз статистичне даних, анкетування визначених груп громадян, метод експертних оцінок і т.д. Теорія держави і права, особливо в тій її частині, у якій вона займається вивченням норм права, їхнього тлумачення, застосування, широко користається і методом формально-логічного дослідження (аналіз окремих норм, їхнього взаємного зв'язку і т.д.) [13, с. 21-22].

Нові рубежі теоретичної і практичної думки, нові можливості науки і техніки допомагають дослідникам скористатися, іншими методами пізнання, до яких відносяться математичні, математико-статистичні, кібернетичні і т.п. методики. Ці методи показали свою ефективність у конкретних дослідженнях права і держави, але вимагають серйозної технічної оснащеності дослідника як комп'ютерною технікою, так і серйозним математичним апаратом, що прискорюють обробку трудомісткого і різноманітного кількісного матеріалу.

Логіко-математичні і статистичні методи є досягненням науково-технічної революції і спираються на визначені статистичні закономірності, кількісні показники. Подібна методика припускає високий рівень; теоретичних і історичних досліджень державно-правових явищ і процесів. При цьому вона істотно їх доповнює і збагачує.

Зрозуміло, вибір конкретного методу прямо залежить від предмета і задач дослідження. Але найчастіше в даний час використовується системний метод, що дозволяє вивчати право, державу, політику як комплексний процес, просліджу вати їхні причинно-наслідкові зв'язки.

У цілому, набір методів, що маються в розпорядженні сучасної теоретико-правової науки при умілому виборі методів дослідження і способів їхнього використання, дозволяє забезпечити її високу практичну результативність, систематизувати й оцінити накопичені фактичні дані, зробити прогноз на майбутнє.

Розділ 3. Місце теорії держави та права в системі юридичних та суспільних наук

Тепер розглянемо, як взаємодіє теорія держави і права з іншими юридичними науками. Для цього потрібно з'ясувати, якою є система юридичних наук. Її можна уявити у вигляді піраміди, розділеної на три рівні:

Нижній рівень складають так звані прикладні юридичні науки. До них відносять криміналістику, кримінологію, юридичну психологію і деякі інші. Ці науки ближче усього стоять до практики і безпосередньо її обслуговують (прикладними на відміну від фундаментальних називаються науки, що безпосередньо обслуговують практику).

Середній рівень складають галузеві і міжгалузеві юридичні науки. До них належать науки конституційного, адміністративного, цивільного, карного права тощо. Ці науки вивчають різноманітні галузі права. Вони теж тісно пов'язані з практикою (насамперед із юридичною), але водночас нерідко формулюють і теоретичні положення фундаментального характеру.

Нарешті, верхній рівень складають теоретико-історичні науки про державу і право. До них належать теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних і правових вчень. Ці науки знаходяться на найбільшій відстані від практики (хоча певним чином теж з нею пов'язані), у зв'язку з чим іноді їх іменують фундаментальними теоретико-історичними науками.

Теорія держави і права в системі юридичних наук найбільше тісно пов'язана з історією держави і права й історією політичних і правових вчень. У дещо меншому ступені, але також достатньо тісно пов'язана вона з галузевими і міжгалузевими юридичними науками. Що ж стосується прикладних юридичних наук, то з ними теорія держави і права пов'язана значно менше.

Взаємодія теорії держави і права з:

Історією держави і права України (зарубіжних країн). Обидві науки вивчають державу і право в динаміку, але теорія держави і права не надає