Поняття і види стадій вчинення злочину

ПЛАН

Вступ

Люди в своїй діяльності здебільшого діють відповідно до норм закону. Поведінку, яка відповідає нормам закону, називають правомірною, тобто людина виконує все, що зобов’язана робити, і не робить того, що заборонено законом. На жаль, є й інші випадки.

Різновидність соціальних відхилень, яка зв’язана з відступленням від цілей, принципів права, може бути об’єднана поняттям протиправної поведінки.

По-нят-тя зло-чи-ну у кри-мі-наль-но-му пра-ві є уні-вер-саль-ною й фун-да-мен-таль-ною ка-те-го-рі-єю: во-но ле-жить в ос-но-ві зміс-ту усіх ін-сти-ту-тів кри-мі-наль-но-го пра-ва. Зло-чи-н — пе-ред-ба-че-не кри-мі-наль-ним за-ко-ном сус-піль-но не-без-печ-не ді-ян-ня (дія або без-ді-яль-ність), що по-ся-гає на сус-піль-ний лад Ук-ра-ї-ни, йо-го по-лі-тич-ну і еко-но-міч-ну сис-те-ми, влас-ність, осо-бу, по-лі-тич-ні, тру-до-ві, май-но-ві та ін-ші пра-ва і сво-бо-ди гро-ма-дян, а так са-мо ін-ше пе-ред-ба-че-не кри-мі-наль-ним за-ко-ном сус-піль-но не-без-печ-не ді-ян-ня, яке по-ся-гає на пра-во-по-ря-док.

Навмисний злочин, як і будь-яка інша вольова дія, - це здійснення суб’єктом злочинного наміру. Здійснення злочинного наміру з моменту його виникнення до досягення наслідків включає кілька етапів, які різняться ступенем реалізації цього наміру, ступенем закінченості злочину. Кожен такий етап у кримінальному праві називається стадією вчинення злочину.

Стадії вчинення злочину – це поступові етапи завершення навмисного злочину, які різняться між собою ступенем його реалізації, здійснення. У ч. 2 ст. 13 КК визначаються лише дві стадії вчинення намисного злочину – готування до злочину і замах на вчинення злочину. Стадія закінченого злочину виводиться із цих двох стадій і визначається у ч.1 ст. 13 КК.

1. Поняття злочину

Пра-во, як ві-до-мо, вста-нов-лює пра-ви-ла по-ве-дін-ки лю-дей у сус-піль-стві. При-чо-му ха-рак-тер цих пра-вил но-сить за-галь-но-о-бов’яз-ко-вий ха-рак-тер, ос-кіль-ки їх не-ви-ко-нан-ня тяг-не за со-бор юри-дич-ну від-по-ві-даль-ність осо-би. У про-це-сі жит-те-ді-яль-нос-ті лю-дей так чи інак-ше трап-ля-ють-ся ви-пад-ки від-хи-лен-ня від за-галь-ноп-рий-ня-тих норм по-ве-дін-ки це є нас-лід-ком ті-єї за-галь-ної куль-ту-ри, мо-ра-лі, тра-ди-цій, які па-ну-ють у сус-піль-стві. Чим ви-ща мо-раль-ність, тим мен-ше від-хи-лень від нор-ми, мен-ше по-ру-шень за-ко-ну, ос-кіль-ки пра-ва без мо-ра-лі не іс-нує. Шля-хом пра-во-вих при-пи-сів дер-жа-ва вда-єть-ся до при-му-су.

Зви-чай-но, не всі гро-ма-дя-ни пот-ре-бу-ють при-му-су. Для знач-ної біль-шос-ті дос-та-тньо сві-до-мос-ті або пе-ре-ко-нан-ня, що їх-ні дії є по-ру-шен-ням вста-нов-ле-них пра-вил по-ве-дін-ки, дос-та-тньо то-го, що во-ни ус-ві-дом-лю-ють об-ме-же-ність сво-їх дій під впли-вом заг-ро-зи зас-то-су-ван-ня по-ка-ран-ня.

Під пра-во-по-ру-шен-ням слід ро-зу-мі-ти ан-ти-сус-піль-не ді-ян-ня, яке спри-чи-няє шко-ду сус-піль-ству і ка-ра-єть-ся за-ко-ном Юридический энциклопедический словарь. Гл. ред. Сухарев А.Я. М., 1987.. Важ-ли-во вста-но-ви-ти, чи є да-ний вчи-нок пра-во-по-ру-шен-ням, чи ні. Для цьо-го іс-ну-ють пев-ні оз-на-ки, се-ред який: про-тип-рав-ність, сту-пінь і ха-рак-тер шко-ди сус-піль-ству, ді-єз-дат-ність осо-би пра-во-по-руш-ни-ка, ви-на пра-во-по-ру-шен-ня, йо-го став-лен-ня до ско-є-но-го, ка-ра-ність.

Пра-во-по-ру-шен-ня мо-жуть ви-ни-ка-ти у різ-них га-лу-зях за-ко-но-давс-тва, то-му ці про-тип-рав-ні ді-ян-ня кла-си-фі-ку-ють-ся на та-кі вчин-ки: дис-цип-лі-нар-ні, ци-віль-но-пра-во-ві прос-туп-ки і ад-мі-ніс-тра-тив-ні. У зв’яз-ку з цим за пра-во-по-ру-шен-ня за-ко-ном пе-ред-ба-че-ні від-по-від-но нас-туп-ні ви-ди від-по-ві-даль-нос-ті: дис-цип-лі-нар-на, ци-віль-на, ад-мі-ніс-тра-тив-на, а та-кож ма-те-рі-аль-на.

Пра-во-по-ру-шен-ня по-ді-ля-ють-ся на вчин-ки та зло-чи-ни, при-чо-му ос-тан-ні є най-більш не-без-печ-ни-ми їх ви-да-ми.

Зло-чин, як і будь-яке ін-ше пра-во-по-ру-шен-ня, є вчин-ком лю-ди-ни. Са-ме то-му йо-му при-та-ман-ні усі ті об’єк-тив-ні та суб’єк-тив-ні влас-ти-вос-ті, які ха-рак-те-рі-зу-ють будь-яку людсь-ку по-ве-дін-ку: фі-зич-ні влас-ти-вос-ті — той чи ін-ший рух ті-ла або ут-ри-ман-ня від ньо-го, ви-ко-рис-тан-ня фі-зич-них, хі-міч-них, бі-о-ло-гіч-них та ін-ших за-ко-но-мір-нос-тей нав-ко-ли-шньо-го сві-ту; пси-хо-ло-гіч-ні влас-ти-вос-ті — про-я-ви сві-до-мос-ті і во-лі, мо-ти-ва-ція по-ве-дін-ки, її ці-лес-пря-мо-ва-ність.

Але на від-мі-ну від ін-ших вчин-ків лю-ди-ни зло-чин за сво-єю со-ці-аль-ною сут-ніс-тю є по-ся-ган-ням на ті від-но-си-ни, які скла-ли-ся у сус-піль-стві, від-би-ва-ють йо-го най-більш важ-ли-ві ін-те-ре-си, внас-лі-док чо-го й охо-ро-ня-ють-ся кри-мі-наль-ним за-ко-ном. Зло-чин зав-жди су-пе-ре-чить ос-нов-ним пот-ре-бам та ін-те-ре-сам сус-піль-но-го роз-вит-ку. А ос-кіль-ки са-ме об’єк-тив-ні за-ко-но-мір-нос-ті роз-вит-ку сус-піль-ства, йо-го пот-ре-би та ін-те-ре-си вис-ту-па-ють кри-те-рі-єм, мі-ри-лом цін-нос-ті або ан-ти-цін-нос-ті людсь-кої по-ве-дін-ки, від-по-від-нос-ті або не-від-по-від-нос-ті цим пот-ре-бам та ін-те-ре-сам, зло-чин зав-жди є ан-тиг-ро-мадсь-кою по-ве-дін-кою.

При цьо-му, ос-кіль-ки ін-те-ре-си і пот-ре-би сус-піль-ства пе-ре-бу-ва-ють у пос-тій-но-му роз-вит-ку, змі-нен-ні, змі-ню-ють-ся й оцін-ка пев-ної по-ве-дін-ки як ан-тиг-ро-мадсь-кої, зло-чин-ної на пев-но-му ета-пі сус-піль-но-го роз-вит-ку. То-му по-нят-тя зло-чи-ну не мо-же бу-ти нез-мін-нім. Во-но зав-жди має від-по-ві-да-ти кон-крет-но-му ета-пу роз-вит-ку сус-піль-ства, пот-ре-бам та ін-те-ре-сам, при-та-ман-ним цьо-му ета-пу. Це доз-во-ляє зро-би-ти два вис-нов-ки:

1) по-нят-тя зло-чи-ну за-ле-жить від со-ці-аль-но-еко-но-міч-них від-но-син, іс-ну-ю-чих на пев-но-му ета-пі роз-вит-ку сус-піль-ства;

2) виз-нан-ня пев-ної по-ве-дін-ки лю-ди-ни зло-чи-ном (кри-мі-на-лі-за-ція ді-ян-ня) або вик-лю-чен-ня її з ко-ла зло-чин-них (дек-ри-мі-на-лі-за-ція ді-ян-ня) є без-пе-рер-вним про-це-сом оцін-ки від-по-від-нос-ті або не-від-по-від-нос-ті ці-єї по-ве-дін-ки сус-піль-но-му роз-вит-ку.

По-нят-тя зло-чи-ну у кри-мі-наль-но-му пра-ві є уні-вер-саль-ною й фун-да-мен-таль-ною ка-те-го-рі-єю: во-но ле-жить в ос-но-ві зміс-ту усіх ін-сти-ту-тів кри-мі-наль-но-го пра-ва.

Чин-ний Кри-мі-наль-ний ко-декс Ук-ра-ї-ни дає та-ке виз-на-чен-ня по-нят-тя зло-чи-ну: зло-чи-ном виз-на-єть-ся пе-ред-ба-че-не кри-мі-наль-ним за-ко-ном сус-піль-но не-без-печ-не ді-ян-ня (дія або без-ді-яль-ність), що по-ся-гає на сус-піль-ний лад Ук-ра-ї-ни, йо-го по-лі-тич-ну і еко-но-міч-ну сис-те-ми, влас-ність, осо-бу, по-лі-тич-ні, тру-до-ві, май-но-ві та ін-ші пра-ва і сво-бо-ди гро-ма-дян, а так са-мо ін-ше пе-ред-ба-че-не кри-мі-наль-ним за-ко-ном сус-піль-но не-без-печ-не ді-ян-ня, яке по-ся-гає на пра-во-по-ря-док.

У нор-ма-тив-но-ма-те-рі-аль-но-му виз-на-чен-ні по-нят-тя зло-чи-ну чіт-ко від-би-ва-ють-ся дві оз-на-ки: ма-те-рі-аль-на — су-піль-на не-без-печ-ність ді-ян-ня і фор-маль-на — пе-ред-ба-че-ність йо-го у кри-мі-наль-но-му за-ко-ні.

Ана-ліз цих норм доз-во-ляє зро-би-ти вис-но-вок, що ді-ян-ня не мо-же бу-ти зло-чи-ном, як-що за ньо-го кри-мі-наль-ний за-кон не пе-ред-ба-чає по-ка-ран-ня або як-що во-но вчи-не-не без-вин-но.

Са-ме то-му в на-у-ці кри-мі-наль-но-го пра-ва вста-но-ви-ло-ся по-зи-ція про на-яв-ність чо-ти-рьох обов’яз-ко-вих оз-нак зло-чи-ну: сус-піль-ної не-без-печ-нос-ті, про-тип-рав-нос-ті, вин-нос-ті і ка-ра-нос-ті. З ура-ху-ван-ням цих оз-нак мож-на да-ти та-ке (на-у-ко-ве) виз-на-чен-ня по-нят-тя зло-чи-ну: зло-чи-ном виз-на-єть-ся сус-піль-но не-без-печ-не, вин-не, про-тип-рав-не і кри-мі-наль-но