1. Суб'єкт ще не входить у зіткнення з об'єктом.

2. Готування ще не створює безпосередньої загрози, воно не спроможне спричинити злочинні наслідки, скільки б не продовжувалось.

3. Підготовчі до злочину дії не створюють об'єктивної сторони складу злочину, до якого готується суб'єкт, вони не вказані в диспозиції статті кримінального закону — це ще не вбивство, не викрадення тощо.

6. Добровільна відмова від закінчення злочину

Кримінальна відповідальність за попередню злочинну діяльність ґрунтується на тому, що злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного (який намагався його вчинити).

Але якщо злочин не доведено до кінця за волею винного, то ця особа згідно зі ст. 17 КК не підлягає кримінальній відповідальності. Кримінальна відповідальність виключається, якщо особа добровільно і остаточно відмовилась від закінчення злочину, від доведення його до кінця.

Безпідставно, наприклад, був засуджений В. за ст. 17 і ч. 1 ст. 81 КК, 1960 р. Він був визнаний винним у тому, що намагався викрасти товари із державного магазину, але не зміг довести свій намір до кінця з незалежних від нього причин.

Судова колегія Верховного Суду України визнала засудження В. безпідставним і в своїй ухвалі зазначила таке: На попередньому слідстві і в судовому засіданні В. пояснив, що дійсно мав намір вчинити крадіжку, але, дійшовши до прилавка, злякався відповідальності і вийшов із магазину. Суд визнав ці показання правдивими. Проте всупереч цьому у вироку вказав, що В. залишив магазин, не довівши злочину до кінця тому, що почув шум автомобіля, який наближався, і злякався, що його затримають. Такий висновок суду нічим не обгрунтований і суперечить показанням свідків Ч. і М. про те, що В. залишив магазин до прибуття автомашини з працівниками міліції. Він був затриманий лише через деякий час і не біля магазину, а за 300 м від нього. Отже, В. добровільно відмовився від вчинення злочину. Відповідно до ст. 17 КК особа, яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, кримінальній відповідальності не підлягає.

Виходячи з цього, судова колегія Верховного Суду України вирок про засудження В. за замах на вчинення крадіжки скасувала і справу закрила за відсутністю в його діях складу злочину Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 16.05.1986 р. в справі В. Практика судів України в кримінальних справах. К., 1993 р. С. 18-19

.

Надання можливості злочинцеві на попередній стадії вчинення злочину відмовитись від його закінчення - є важливою обставиною для припинення злочинної діяльності.

Згідно зі ст. 17 КК добровільна відмова від злочину – це умова, що повністю виключає кримінальну відповідальність, а не лише пом'якшує її.

Але добровільна відмова не завжди виключає відповідальність, тобто не будь-яке припинення злочину виключає відповідальність за вчинене.

Відмова продовжити злочин виключає кримінальну відповідальність лише за сукупністю таких умов:

1. Якщо відмова від закінчення злочину була добровільною, а не вимушеною, тобто таке рішення винний прийняв самостійно і добровільно.

Мотиви відмови можуть бути різними і значення не мають - страх, жаль потерпілого, каяття, муки совісті, сумління тощо.

Ініціатива відмови може бути власною чи надходити від інших осіб - головне, щоб рішення про відмову було власним, щоб у ньому відбилася воля самого суб'єкта, тобто, щоб він не був до цього примушений, бо в такому разі відмова не добровільна.

2. Добровільна відмова значить, що винний назавжди і остаточно відмовився від закінчення цього злочину. Відмова не буде добровільною і не виключає кримінальну відповідальність, якщо злочин лише припинено на деякий час (більш чи менш тривалий), після якого винний має намір продовжити злочинні дії.

У таких випадках можна мовити про перерву в злочинних діях, а не про добровільну відмову від злочину.

3. Добровільна відмова можлива лише тоді, коли у суб'єкта є можливість закінчити злочин і він усвідомлює цю можливість.

Наприклад, безпідставно було засуджено П. за ст. 17 і ч. 1 ст. 117 КК 1960 р. за замах на зґвалтування. П. познайомився на весіллі з X., завів її на околицю села, де наполягав на тому, щоб вона вступила з ним у статеві зносини. Коли X. відмовилась, він збив її з ніг і, долаючи опір, бив по обличчю і голові, намагаючись при цьому вчинити статевий акт. Від ударів по голові потерпіла втратила свідомість, а коли прийшла до пам'яті, то побачила напівроздягнутого П., який сидів біля неї. Президія обласного суду, розглянувши справу, зазначила таке. Пленум Верховного Суду України у п. 15 Постанови № 5 від 29 червня 1990 р. «Про виконання судами республіки законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постанови вироку» звернув увагу на те, що в разі визнання підсудного винним у замаху на вчинення злочину у вироку необхідно вказати причини, з яких злочин не було доведено до кінця. У даній же справі суд, визнавши П. винним у замаху на зґвалтування X., всупереч зазначеним керівним роз'ясненням Пленуму не вказав у вироку, з яких причин засуджений не довів злочину до кінця. З матеріалів справи вбачається, що потерпіла була у непритомному стані, ніхто й ніщо не перешкоджало П. її зґвалтувати. Отже, у справі встановлено, що П. добровільно відмовився від свого злочинного наміру - зґвалтувати потерпілу Постанова президії Тернопільського обласного суду від 14.03.1991 р. у справі П. Практика судів України в кримінальних справах. К.,