.

Якщо ж злочин не може бути закінченим за будь-яких об'єктивних причин (негодящі засоби, непереможний опір потерпілого, викриття охороною та ін.), то тут добровільної відмови немає, а є об'єктивна неможливість закінчити злочин.

Таким чином, добровільна відмова від закінчення злочину - це усвідомлена, добровільна і остаточна відмова від доведення попередньої злочинної діяльності до кінця, якщо є фактична можливість її закінчити.

Добровільна відмова від закінчення злочину виключає кримінальну відповідальність не за всі вчинені винним дії, а лише за припинений злочин, тобто за той злочин, що не був доведений до кінця.

Кримінальна відповідальність не виключається за дії, що були вчинені до відмови, якщо вони містять склад якогось окремого злочину.

Наприклад, придбання вогнепальної зброї для вбивства з наступною і добровільною відмовою вбити, виключає кримінальну відповідальність за підготовку до вбивства, але тягне відповідальність за ч. 1 ст. 263 КК за незаконне придбання і володіння вогнепальною зброєю.

У наведеній справі П. було встановлено, що він, маючи намір зґвалтувати потерпілу X., збив її з ніг, і, долаючи опір, бив по обличчю і голові, але коли потерпіла знепритомніла, відмовився від зґвалтування її. Президія обласного суду, розглядаючи справу, встановила, що П. добровільно відмовився від зґвалтування потерпілої, і на цій підставі звільнила П. від кримінальної відповідальності за замах на зґвалтування. Разом з тим було встановлено, що П. навмисно заподіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. В зв'язку з цим президія обласного суду визнала його винним у вчиненні злочину і кваліфікувала його дії за ч. 1 ст. 106 КК України, 1960 р Практика судів України в кримінальних справах. К., 1993 р. С. 20-21

.

Добровільна відмова може мати вигляд простого припинення дій, але може бути проявлена і в окремих діях - знищення документів, знарядь тощо.

Найбільш важливим у добровільній відмові є питання: до якого часу, моменту вона можлива? Адже неможливо відмовитися від того, що вже вчинено, що вже сталося. Неможлива відмова і від того, чого ще не було.

Таким чином, добровільна відмова неможлива після закінчення злочину.

На стадії готування до злочину добровільна відмова можлива завжди (крім випадків, коли готування до злочину містить склад уже закінченого злочину, наприклад, у ст. 257 КК).

Добровільна відмова можлива на стадії незакінченого замаху. Саме для цієї практичної потреби і розподіляються замахи на закінчений і незакінчений. Щодо стадії закінченого замаху, то тут міркування фахівців розбігаються. Одні вважають, що оскільки в стадії закінченого замаху винним учинені вже всі дії, які, на його думку, були необхідні для досягнення бажаних наслідків, то в такому разі добровільна відмова (від учиненого) - вже неможлива.

У таких випадках мова може йти лише про діяльне каяття, яке не є обставиною, що виключає відповідальність, а лише пом'якшує її.

Інші вважають, що і в стадії закінченого замаху добровільна відмова можлива, але лише тоді, коли винний володіє перебігом подій і може відвернути настання злочинних наслідків (погасити пожежу, дати потерпілому протиотруту і т. ін.).

У тих же випадках, коли винний не може втрутитися в події і не може володіти ними за відсутністю перерви в часі між дією і її наслідком, добровільна відмова на стадії закінченого замаху - неможлива.

Наприклад, при пострілі в потерпілого при замахові на вбивство, при висловленні погрози вбивством і т. ін.

Після закінчення злочину добровільна відмова перестає бути можливою.

Можливе лише діяльне каяття, яке є обставиною, що значно пом'якшує відповідальність (п. 1 ст. 66 КК): усунення заподіяної шкоди, відшкодування збитків і т. ін.

У деяких випадках діяльне каяття визнається законом підставою для звільнення винного від кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 111, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311 КК).

Добровільна відмова від закінчення злочину має значні особливості, якщо злочин вчинено спільними зусиллями кількох осіб (ст. 31 КК). Для одних (виконавців) для цього досить припинити свої дії, перестати діяти, а для інших добровільна відмова вимагає виконати дії, які спроможні відвернути вчинення, закінчення злочину - відібрати зброю, відмовити виконавця, сповістити органам влади і т. ін.

Висновки

Поняття злочину у кримінальному праві є універсальною й фундаментальною категорією: воно лежить в основі змісту усіх інститутів кримінального права. Злочин — передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Злочин, як і всяку іншу справу, не завжди вдається довести до кінця.

Саме тому в практиці боротьби зі злочинністю часто виникає потреба визначити:

1. Чи почався злочин?

2. Чи закінчився він?

3. На якій стадії вчинення злочин було зупинено і чому він не був доведений до кінця?

Вирішення цих питань визначає межі, обсяг та міру відповідальності, тобто міра вчиненого визначає міру покарання.

Тому практично важливо визначити, наскільки здійснено злочинний намір і чому він не був доведений до кінця:

1. Може злочин було припинено?

2. Чи злочинець не зміг його завершити?

3. Чи він відмовився від його закінчення?

Навмисний злочин, як і всяка інша вольова дія, являє собою реалізацію суб’єктом свого злочинного наміру.

Здійснення злочинного наміру з моменту виникнення до досягнення злочинних наслідків проходить декілька етапів, які різняться ступенем реалізації цього наміру, ступенем закінченості злочину.

Кожен такий етап у кримінальному праві називається стадією завершення злочину.

Стадії