Тема: Держава як суб’єкт цивільного права

План

Вступ.

Основні засади участі держави та Українського народу у правовідносинах визначені Конституції України — Основному законі держави. У преамбулі Конституції України визначено, що її приймає Верховна Рада України від імені Українського народу.

Відповідно до ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та орган місцевого самоврядування. Отже, Верховна Рада України, приймаючи цей нормативно-правовий акт, визначає вже існування ряду органів державної влади та органів місцевого самоврядуванні вже наділяючи їх відповідною правосуб'єктністю, яка у цивільних правовідносинах визначається як правосуб’єктність юридичної особи публічного права.

Встановлення матеріальної основи Української держави передбачає необхідність визначні конкретний склад її майнових фондів, що розподілені між державними юридичними особами. До них мають бути віднесені перш за все бюджетні кошти (державний бюджет), а також інші матеріальні цінності. Бюджетом визнається план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади про-тягом бюджетного періоду ст. 2 Бюджетного кодексу України.

Відокремлене майно — частина державного майна, яке не закріплене за окремими юридич-ними особами. Це майно скарбниці, яке скла-дається із коштів відповідного державного бю-джету, і є матеріальною основою для самостій-ної участі держави (та інших публічно-право-вих утворень) у цивільних правовідносинах.

1. Держава Україна як особливий суб’єкт цивільного права.

Держава діє у цивільних відносинах на рі-вних правах з іншими учасниками цих відно-син ст. 167 Цивільного кодексу України.

Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, на-вчальні заклади тощо) у випадках та в поряд-ку, встановлених Конституцією України та за-коном.

Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загаль-них підставах, якщо інше не встановлено зако-ном.

У цивільних правовідносинах, окрім фізич-них та юридичних осіб можуть брати участь держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України .

Держава як суб'єкт цивільного права має правоздатність. Але на відміну від правоздат-ності юридичних осіб правоздатність має уні-версальний характер. Це не означає, що правосуб'єктність держави має безмежний харак-тер. Держава може мати лише ті права та обов'язки, які дозволяє закон. Причому, вста-новлення останнього залежить безпосередньо від держави.

Правоздатність держави характеризується рядом особливостей, пов'язаних із тим, що вона також виступає основним суб'єктом публічно-го права, носієм влади. Вона сама регулює різні, у тому числі й майнові відносини, встановлюю-чи як загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів і порядок розгляду спорів за їх учас-тю. При цьому сама визначає і власну цивільну правосуб'єктність, її зміст та межі. Разом із тим, беручи участь у майнових правовідносинах, дер-жава повинна дотримуватися нею встановлених правил, вона не може використовувати свої вла-сні владні повноваження для самовільної зміни цивільно-правових норм у власних інтересах або нав'язувати свою волю контрагентам в конкрет-них правовідносинах.

Специфіка прояву участі у цивільних право-відносинах держави полягає у тому, що, з одно-го боку, держава є владним суб'єктом публічних відносин. Вона самостійно встановлює правила поведінки учасників суспільних відносин зокрема учасників цивільно-правових відносин З іншого боку — держава відмовляється від встановлення власного імунітету щодо вступу у цивільні правовідносини.

Наявність суверенітету держави означає, що вона в межах своєї території здійснює найвищу владу в порівнянні з іншими владними суб'єктами (внутрішній суверенітет), а у зовнішніх відносинах є єдиним суб'єктом, діяльність якого незалежна від волі інших суб'єктів міжнародного права (інші держави, міжнародні організації), що проявляється у забороні останнім утручатися у внутрішні справи держави (зовнішні суверенітет).

Держава може брати участь у особистих немайнових правовідносинах, причому Україна може бути наділена лише тими особистими немайновими правами, які не суперечать їх правовій природі.

Держава є суб'єктом речових правовідносин. Держава може бути власником майна, яке зна-ходиться на праві державної власності. Так, створюючи юридичні особи публічного чи при-ватного права, держава залишається або влас-ником, або корпоративним управлінцем, здійс-нюючи усі пов'язані із цим повноваження влас-ника, засновника, учасника, тощо. Чинним законодавством можуть встановлюватися додат-кові правила щодо власності держави, однак у цьому випадку ці питання врегульовуються не цивільно-правовими нормами, а нормами ад-міністративного права, оскільки виникатимуть відносини підпорядкування.

Суб'єктом права загальнодержавної власно-сті є держава в особі Верховної Ради України ст. 32 Закону України «Про власність». Зако-ном України «Про власність» та згодом Кон-ституцією України ст. 13 Цивільного кодексу України підтверджено наяв-ність специфічного суб'єкта відносин власності — Українського народу, який має виключне право власності на окремі види майна, які стосуються забезпечення існування держави та народу як такого, забезпечення національної безпеки, територіальної недоторканності. Однак наяв-ність такої норми має більше політичний, а ніж цивільно-правовий характер.

Держава наділена виключними повноважен-нями щодо набуття у власність скарбу, що є пам'яткою історії та культури ч. 4 ст. 343 Цивільного кодексу, викупленої пам'ятки історії та культури ч. 4 ст. 352 Цивільного кодексу, реквізованого майна ч. З ст. 353 Цивільного кодексу, конфіскованого майна ч. 1 ст. 354 Цивільного кодексу. Держава також може бути суб'єктом спільної власності за участю інших учасників цивільних правовідносин.

Держави можуть брати участь також у зобо-в'язальних правовідносинах. Найбільш поши-реними видами участі держави в зобов'язальних правовідносинах є договір поставки для держав-них потреб, договори купівлі-продажу державно-го майна шляхом приватизації.

Держава може бути емітентом та утримува-чем цінних паперів, зокрема, облігацій державної позики, акцій, приватизаційних сертифікатів, житлових чеків тощо.

Особливе місце в зобов'язальних відносинах відводиться державі як суб'єкту цивільно-пра-вової