Держава може набувати окремих прав інте-лектуальної власності, бути спадкоємцем за заповітом. Так, наприклад відповідно до ст. 29 Закону України «Про авторське право і суміж-ні права» майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, перехо-дять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора, причому спад-коємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора. Після закінчення строку дії авторського права твір стає суспільним над-банням, і останнє вказане право переходить до держави, що стає для останньої обов'язком.

Поряд із внутрішнім оборотом Україна як держава може брати участь і у зовнішньому обороті. Це можливо в тих випадках, коли зов-нішньоторговельні відносини встановлюються через торгівельні представництва України за кордоном і через інші спеціально уповноважені органи. Права та обов'язки в цих випадках набуває безпосередньо держава, яка виступає як суб'єкт цивільного права ст. 8 Закону Украї-ни «Про зовнішньоекономічну діяльність». До таких форм цивільно-правової участі можуть належати: міжнародні концесійні договори, ін-вестиційну діяльність та інші форми сумісної діяльності, договори зовнішньої позики. Однак в тих випадках, коли правочини (договори) вчи-няються державними юридичними особами від свого імені як суб'єктів правовідносин, які ви-никають з тих правочинів, виступають ці ут-ворення.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про зов-нішньоекономічну діяльність» Україна в особі її органів, місцеві органи влади й управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоеко-номічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи.

Така конструкція правової норми, до речі, пропонувалася у проектах Цивільного кодексу України. Так, у багатьох зарубіжних країнах держава, однаково з територіальними громада-ми, визнається юридичною особою публічного права і належить до так званого особливого су-б'єкта.

Займання господарською (підприємницькою) діяльністю безпосередньо державою, територіаль-ною громадою має бути виключене. У випадках, вказаних у законі, така діяльність повинна здій-снюватися державними та комунальними орга-нами та особами, спеціально створеними для цієї мети з наданням їм статусу юридичної особи.

Держава (Україна) в особі своїх органів може створювати юридичні особи публічного права. Так, у відповідності до Конституції України створені такі органи, які призначені для вико-нання поставлених перед нею завдань та функ-ції (Верховна Рада, Президент України, Кабінет міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, військові формування — Збройні Сили України, інші військові формуван-ня, які призначені для виконання завдань щодо гарантування національної безпеки та не-доторканності державного кордону України, Конституційний Суд України). Правовий статус, порядок створення, діяльності та припинення ви-значається Конституцією України, законами та іншими нормативно-правовими актами. Так, статус державних місцевих адміністрацій визна-чений Конституцією України, Законом України «Про місцеві державні адміністрації» та інши-ми нормативно-правовими актами.

Держава, оскільки вона виступає нарівні з усіма учасниками цивільних правовідносин, може створювати і юридичні особи приватного права, виступаючи у такому випадку як засно-вник, учасник та виконуючи інші повноважен-ня уповноваженої особи нарівні з іншими уча-сниками.

Законодавством можуть встановлюватися особливості створення юридичних осіб приват-ного права за участю держави. Так, держава не може створювати такі юридичні особи, які мо-жуть засновуватися лише фізичними особами або недержавними юридичним особами (напри-клад, громадські організації, політичні партії, кре-дитні спілки та ін.).

Створюючи ті чи інші юридичні особи, держа-ва наділяє їх певним майном та здійснює відповідний контроль за їх діяльністю. Для юридичних осіб публічного права держава пере-дає це майно в обмежене користування, залиша-ючись власником цього майна. Але у випадку створення юридичних осіб приватного права держава передає майно у власність створюваній юридичній особі, претендуючи виключно на кор-поративне управління діяльністю певної юриди-чної особи.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановле-ної законом. ст. 170 Цивільного кодексу України

2. Участь держави у цивільних правовідносинах.

2.1 Правовідносини власності.

Держава може бути власником майна, яке зна-ходиться на праві державної власності. Так, створюючи юридичні особи публічного чи при-ватного права, держава залишається або влас-ником, або корпоративним управлінцем, здійс-нюючи усі пов'язані із цим повноваження влас-ника, засновника, учасника, тощо. Чинним законодавством можуть встановлюватися додат-кові правила щодо власності держави, однак у цьому випадку ці питання врегульовуються не цивільно-правовими нормами, а нормами ад-міністративного права, оскільки виникатимуть відносини підпорядкування.

Суб'єктом права загальнодержавної власно-сті є держава в особі Верховної Ради України ст. 32 Закону України «Про власність». Зако-ном України «Про власність» та згодом Кон-ституцією України ст. 13 Цивільного кодексу України підтверджено наяв-ність специфічного суб'єкта відносин власності — Українського народу, який має виключне право власності на окремі види майна, які стосуються забезпечення існування держави та народу як такого, забезпечення національної безпеки, територіальної недоторканності. Однак наяв-ність такої норми має більше політичний, а ніж цивільно-правовий характер.

Держава, будучи єдиним та неподільним су-б'єктом не діє у цивільних правовідносинах безпосередньо, а лише опосередковано через від-повідні державні органи чи інших уповноваже-них осіб, які діють від імені держави та своїми