Структура роботи зумовлена логікою й об’єктом дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють 6 підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дослідження становить 155 сторінок. Список використаних джерел нараховує 93 найменування на 7 сторінках.

Розділ І. Поняття підприємницького договору та засобів забезпечення його виконання

1.1 Регулювання договірних відносин за новим законодавством

Проголосивши себе суверенною та незалежною державою, Україна взяла курс на кардинальне реформування суспільного устрою, побудову громадянського суспільства і ринкової еко-номіки, в якій функціонують різні форми власності та підприємництва. У Концепції переводу економіки України на ринкові засади, схваленій Верховною Радою України, зазна-чається, що перехід до ринкової економіки і саме функціонуван-ня ринкового механізму можливі лише за умови, коли основна маса товаровиробників - підприємств, громадян - має свободу господарської діяльності та підприємництва. Результати ж цієї діяльності реалізуються, як правило, на ринку товарів і послуг на договірних засадах. Ось чому непомірно зростає роль цивільно-правового договору як правової форми, яка є найбільш доцільною та адекватною вільним ринковим відноси-нам формою їх опосередкування. Володимир Луць В. Проблеми договірного регулювання майнових відносин за новим Цивільним та Господарським кодексами України // Українське комерційне право. -2003. - №4.

Ст.626 ЦК 2003 p. визначає дого-вір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на вста-новлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Проте слід враховувати, що договір може розглядатися як бага-тозначне явище: як підстава виникнення правовідношення; як са-ме правовідношення, що виникло з цієї підстави; як форма, в якій відповідне правовідношення втілюється.

Характерними ознаками договору як юри-дичного факту є те, що в ньому виражається взаємна воля сторін, а також те, що він є узгодженими діями суб'єктів, спрямованими на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну, припинення цивільних правовідносин.

Сутність, а також значення цивільно-правового договору най-більш яскраво виявляються в функціях, що ним виконуються. До функцій цивільно-правового договору належать: регулятивна, ініці-ативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна, за-хисна.

Регулятивна функція договору зумовлена зростанням його зна-чення як джерела (форми) регулювання цивільних відносин. Вона означає, що договір розцінюється як форма цивільного законо-давства. Він може встановлювати права й обов'язки не тільки для учасників конкретних відносин, а й для інших осіб, які вступають у відносини з учасниками цього договору.

Ініціативна функція договору полягає в тому, що він є актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності сторін.

Програмно-координаційна функція означає, що договір є своє-рідною програмою поведінки його учасників і засобом координації цієї поведінки.

Інформаційна функція виявляється в тому, що договір містить певну інформацію про права і обов'язки сторін.

Гарантійна функція зводиться до залучення з метою стимулю-вання належного виконання договору системи забезпечувальних засобів, які також отримують договірну форму.

Захисна функція полягає в застосуванні механізму захисту по-рушених прав шляхом примусу до виконання зобов'язання в нату-рі, відшкодування збитків тощо.

Називають також інші функції договору. Наприклад, відзнача-ється роль договору як засобу, що дисциплінує цивільний обіг. При цьому підкреслюється, що договірна дисципліна, тобто найсуворіше виконання договірних зобов'язань, є найважливішим елементом правового механізму, що покликаний забезпечити стабільність ринкової економіки, захист законних прав і інтересів учасників торгового обігу та інших цивільно-правових відносин.

Однією із засад договірних зобов'язань, як і засад приватного права взагалі, є свобода договору, яка є неодмінною ознакою, пе-редумовою і умовою існування ринкової економіки.

Стаття 627 ЦК визначає свободу договору таким чином: "Відпо-відно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні до-говору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуван-ням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості".

Звідси випливає, що свобода договору означає:

1) неприпустимість примусу вступу в договірні відносини. Учас-ники цивільного обігу мають право вільно, виходячи з власних ін-тересів, вирішувати, вступати їм у договірні відносини чи не всту-пати. Як виняток з загального правила, обов'язок вступу в договір-ні відносини може бути прямо встановлений актом цивільного законодавства (публічний договір — ст. 633 ЦК) або передбачений угодою сторін (ст. 635 ЦК),

2) можливість вільного вибору майбутнього контрагента виняток з цього правила можуть встановлюватися лише законом. На-приклад, підприємець за  публічним договором бере на себе обов'язок продати майно, надати послуги тощо кожному, хто до нього звернеться (ст. 633 ЦК);

3) можливість сторін вільно визначати характер (вид, тип) дого-вору, який вони укладають. Це означає, що сторони за своїм вибо-ром вправі укладати як договори, передбачені цивільним законо-давством, так і договори, що не передбачені цивільним законодавс-твом але не суперечать його загальним засадам (так звані "безімен-ні" або ж "непойменовані" договори);

4) можливість учасників договору вільно визначати його зміст. Водночас принцип свободи договору логічно доповнюється ви-могою обов'язковості його виконання сторонами (ст. 629 ЦК). Та-кий принцип має тисячолітню історію, спираючись у його сучас-ному вигляді на сентенцію римського приватного права "Pacta sunt servanda". Такий підхід пояснюється тим, що сторони договору, вільно взявши на себе певні права та обов'язки, стають учасника-ми зобов'язання, а відтак перебувають у становищі "юридичної пов'язаності" своїм же рішенням про укладення договору на певних умовах.

Загальні вимоги щодо виконання зобов'язань встановлені гл. 48 ЦК. Відмова від виконання договору можлива лише у випадках і з підстав, передбачених самим договором або законом (ст651 ЦК) Невиконання або неналежне виконання сторонами договору