передовсім тим, що найбільш важливі поло-ження загального характеру, які витримали перевірку часом і здатні виконувати свою регуляторну чи захисну функцію і в но-вих, ринкових умовах господарювання, як фактор стабільності були збережені і в проекті нового ЦК, і в остаточному варіанті кодифікованого закону. Що стосується окремих видів до-говірних і позадоговірних зобов'язань, то їх розвиток, пов'яза-ний із потребами і динамікою реального життя, обумовив не-обхідність закріплення і регулювання нових видів договірних зобов'язань: лізингу, факторингу, франчайзингу (комерційної концесії), довірчого управління майном, численних мо-дифікацій договору схову та інших, а також недоговірних - се-ред яких вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.
Без будь-яких сумнівів ці чинники свідчать не тільки і не стільки про розширення сфери правового регулювання цивільного права у зобов'язальних правовідносинах, скільки на-самперед підкреслюють поглиблення основних концептуальних засад зобов'язального права в новому ЦК.
Ретроспективний аналіз законодавства, що регулювало обо-рот цивільних прав, а також цивільно-правової доктрини Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. М., 1950. - С. 5-21; Договоры в социалистическом хозяй-стве. - М., 1964. - С. 3-95; Развитие советского гражданско-го права на современном этапе. - М., 1986. - С. 134-161. у цій сфері дає можливість дійти загального висновку про те, що в радянську добу в центрі уваги знаходилися зобов'язання, що ґрунтувалися на директивних планових актах держави. Решта зобов'язань (як державного, так і позадоговірного характеру) істотно не впливала на загальні підходи щодо визначення ос-новних напрямків регулювання зобов'язальних відносин. Відтак серед принципів виконання зобов'язань пріоритетними визнавалися принципи реального виконання зобов'язань, на-лежного виконання, економічності, співробітництва (взаємодії) сторін Иоффе О.С. Обязательственное право. - М., 1975. - С. 59-69.. Разом з тим можна з достатнім ступенем умовності обґрунтувати, скажімо, поширення принципів спів-робітництва або економічності на деліктні зобов'язання.
Водночас слід звернути увагу на те, що принципи зо-бов'язального права як самостійна категорія, що визначає ос-новні засади регулювання значного сегменту суспільних відно-син, взагалі не досліджувалася. Щоправда, така тенденція в цілому є характерною для більшості інститутів загальної части-ни цивільного права. В основному предметом наукових досліджень були численні модифікації планових господарських договорів з усім їх розмаїттям деталей і особливостей.
Саме на етапі докорінного реформування права України в цілому, кодифікації всіх його фундаментальних галузей виник-ла нагальна потреба в осмисленні, з'ясуванні і, зрештою, у по-вноцінному використанні загальних засад приватного (цивільного) права, серед яких чільне місце посідають принци-пи цивільного права. Вони "червоною ниткою" пронизують всю матерію ЦК, в тому числі і книгу п'яту - Зобов'язальне право.
Серед принципів, закріплених безпосередньо у ст. З ЦК, мож-на виділити такі, які для зобов'язального права мають першо-чергове значення. До них належать: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судо-вий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добро-совісність та розумність.
Щодо останнього принципу слід зазначити, що в перших ре-дакціях проекту ЦК він розглядався виключно як інституційний принцип зобов'язального права Реформа цивільного права України // Українське право.- 1996.- число 2. - С. 32 (ст. 2); С. 196 (ст. 550). але надалі транс-формувався в загальногалузевий принцип цивільного права.
Можна погодитися з одним із видатних російських цивілістів Ю. X. Калмиковим, який підкреслював непересічне значення за-гальних положень цивільного права. Юридичні принципи, - за-значав він, - це основні засади, які характеризують особливості даної системи права, в них висловлені головні ідеї, що пронизу-ють усі її клітини і клітинки, структурні підрозділи Калмыков Ю.Х. О значении общих положений граждан-ского законодательства // Калмыков Ю.Х. Избранное. Труды. Статьи. Выступления. - М., 1998. - С. 263..
Хоча у ст. 3 ЦК принцип диспозитивності і не названий серед загальних засад цивільного законодавства, але навряд чи можуть виникнути які-небудь сумніви щодо його належності до останніх. Будучи органічним елементом методу цивільного пра-ва (як і ознака юридичної рівності всіх його суб'єктів), диспозитивність наповнює особливим змістом всі цивільно-правові відносини, а зобов'язальні - в першу чергу.
Водночас сам принцип диспозитивності стосовно зо-бов'язань, що виникають з договору, набуває у новому ЦК іншо-го юридико-технічного закріплення.
Традиційними для нашого правового менталітету є ро-зуміння диспозитивності в такому сенсі, який дає можливість міру поведінки суб'єкта цивільно-правових відносин визначити на свій розсуд тільки у тих випадках, які прямо передбачені в за-коні. Тобто законодавець, визначаючи модель поведінки того чи іншого учасника відносин, може прямо зафіксувати, що сторони мають право у договорі відійти від цієї нормативної моделі і пе-редбачити інші правила. Таким чином, тоді, коли про це прямо йдеться в законі, індивідуальний договірний припис буде усува-ти нормативний. Саме таким чином ми звикли тлумачити диспозитивність у зобов'язанні, що випливає з договору.
Розробники нового ЦК відмовилися від такого занадто "зву-женого" розуміння диспозитивності у договірних зобов'язаннях і передбачили у ст. 6 ЦК інші підходи.
Зокрема, за загальними правилами сторони можуть відступи-ти від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Проте сторони не можуть відступити від імперативних приписів, що містяться в актах цивільного законодавства. Однак імперативність норми повинна прямо фіксуватися (тобто в законі має бути пряме застереження про те, що сторони не мають права відступити від встановлених правил) або випливати із змісту норми чи суті відносин між сто-ронами. Диспозитивні засади цивільного права надають сторо-нам можливість укласти не тільки договір, який передбачений актами цивільного законодавства, а й такий, що цими актами не передбачений, але