Хоча ці правила, закріплені ст. 6 ЦК "Акти цивільного зако-нодавства і договір", частина 4 цієї статті містить застереження про її поширення і на односторонні правочини.

На нашу думку, цей новий концептуальний підхід свідчить не тільки про реанімацію загальновизнаних приватноправових за-сад у цивільному праві (в тому числі зобов'язальному), а й по-требує глибокого змістовного осмислення. На відміну від галу-зей публічного права у цивільному праві, яке містить у концен-трованому вигляді приватноправовий "код", пріоритет у виборі моделі поведінки зазвичай має належати самим суб'єктам. І тільки у виняткових випадках, з мотивів необхідності реального забезпечення публічних інтересів, публічного порядку, у цивільно-правових нормах з'являється імператив. Проте, безу-мовно, загальне співвідношення імперативних і диспозитивних норм має складатися на користь останніх і визначатися насам-перед приватноправовою природою відносин, що ними регулю-ються. Норми договірного права є переважно диспозитивними, тоді як недоговірні зобов'язання регламентуються імперативни-ми нормами Кодифікація приватного (цивільного) права України. - Київ, 2000.-С. 214.. Такий підхід повною мірою відбиває і співвідношення основних функцій цивільного права: регуля-тивної, яка забезпечує виникнення і функціонування "нормаль-них" відносин між суб'єктами (власності, зобов'язань, інтелек-туальної діяльності та інших), і охоронної, за допомогою якої відновлюються порушені цивільні права й охоронювані законом інтереси суб'єктів цивільного права.

Особливої уваги потребує такий новий принцип зобов'язаль-ного права, як справедливість, добросовісність і розумність.

Розбудова в Україні правової держави, зорієнтованої на євро-пейські та світові стандарти, притаманні державі із розвинутими системами демократії, зумовлює необхідність гармонізації (а в окремих випадках і уніфікації) українського законодавства перш за все із законодавством країн Європейського Союзу. Крім того, розвиток зовнішньоекономічних зв'язків між суб'єктами госпо-дарювання різних рівнів значно активізує цю потребу гар-монізації. Можна зазначити, що і для самого Європейського співтовариства ці процеси гармонізації та уніфікації права країн - учасниць є досить характерним. Запровадження у вітчизняну правову систему міжнародно-правових стандартів передбачає не тільки вивчення закономірностей розвитку світової правової си-стеми, окремих правових сімей, національних правових систем з урахуванням українських національних правових традицій, мен-талітету, правової доктрини Плавич В. Проблеми входження України до Європейсь-кого правового простору // Юридична Україна. - 2003. - №5. - С. 24., а й осмислення певної пра-вової ідеології, яка супроводжує ці загальновизнані підходи.

Тривалий час радянська правова доктрина абсолютно відки-дала можливість застосування таких оціночних категорій, як до-бросовісність, розумність, справедливість, у приватному праві, називаючи їх "каучуковими", "гумовими", такими, що призво-дять до безмежного судового розсуду, і зрештою - до свавілля у прийнятті рішень.

Як засвідчує багаторічна практика, небезпека "судового свавілля" у західних правових системах була значно пе-ребільшена, натомість ми маємо змогу констатувати, що на-явність серед юридичного інструментарію категорій оціночного характеру таких, як "добрі звичаї", "добросовісність", "справед-ливість", надає судовим органам більше можливостей з'ясувати в повному обсязі фактичні обставини справи, особливості по-ведінки сторін і, насамкінець, встановити об'єктивну істину по справі. Відтак корисним є аналіз практики тих правових систем, де названі категорії не тільки прижилися, а й продукують пози-тивний досвід.

Таким яскравим прикладом може слугувати §242 BGB (Німецький цивільний кодекс), який покладає на боржника обов'язок так здійснити свої обов'язки (виконати дії), як цього вимагає добросовісність з врахуванням "добрих звичаїв" обороту. Дослідники німецького цивільного права зазначають, що су-дова практика і доктрина сприйняли із §242 BGB принцип, що визначає все правове життя, за яким кожен у здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків повинен діяти за довірою і надійністю (добросовісно).

У межах зобов'язання засади добросовісності конкретизують як загальний обов'язок, що передбачає необхідність:

а) кожній стороні зробити все, що взаємно полегшить вико-нання зобов'язання, і уникати того, що може їх ускладни-ти або зробити такими, що не виконуватимуться;

б) уникати порушення прав іншої сторони виходячи з орієнтації на рішення судової практики, на те, що кожна сторона повинна проявляти необхідне піклування щодо здоров'я та власності іншої сторони;

в) дійсно робити спільно все, що необхідно для досягнення мети договору;

г) давати необхідну інформацію про виконання первісних дій по реалізації зобов'язання.

Категорії добросовісності, розумності й справедливості є важливим загальноприйнятими принципами і в цивільному праві інших європейських країн: Франції, Італії, Нідерландів.

Як зазначає голландський юрист М. Тілема щодо змісту та співвідношення цих понять, термін "добросовісність" застосо-вується для визначення психічних намірів особи (або намірів, які вона повинна мати), поняття "розумність" і "справедливість" пов'язані з об'єктивними стандартами справедливого вирішення справ. Для того, щоб визначити, чого вимагають "справед-ливість" і "розумність", слід звертатися до загальновизнаних принципів права, сучасних правових поглядів і враховувати ре-альні соціальні й приватні інтереси. Так, судова практика вихо-дить з того, що суб'єкти права вступають у правовідносини, в яких домінують принципи "розумності" і "справедливості". Відтак сторони при веденні переговорів зобов'язані враховувати розумні інтереси один одного; всі контракти мають інтерпрету-ватися у відповідності з принципами "розумності" і "справедли-вості". В рішенні по одній справі Верховний Суд Нідерландів за-явив, що при інтерпретації умов контракту вирішальним факто-ром є не буквальний зміст умови, але "зміст, який сторони - учас-ники контракту можуть на засадах взаємності надати угодам у відповідності з обставинами, що склалися, і те, що вони можуть розумно очікувати один від одного в зв'язку з цим" Правовая система Нидерландов. - М., 1998. - С. 242-243..

Оскільки частина 3 ст. 509 нового ЦК передбачає, що зо-бов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розум-ності і справедливості, наведений аналіз застосування