Якщо кілька поручителів виконали зобов'язання перед кредитором, то кожен з них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручи-телем суми (ч. 2 ст. 193 ЦК УРСР, ст. 556 ЦК України).

Хоч у цілому регулювання відносин поруки в новому ЦК України зберегло свої традиційні риси, проте деякі положення дістали детальнішу регламентацію.

Так, ст. 555 ЦК України регулює права та обов'язки поручителя у разі пред'явлення до нього вимоги.

По-перше, поручитель у цьому випадку зобов'язаний до задоволення вимоги кредитора попередити про це боржника, а якщо проти поручителя вчинено позов — залучити боржника до участі у справі. Інакше боржник має право висунути про-ти зворотної вимоги поручителя заперечення, які він мав проти кредитора.

По-друге, поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечен-ня, які міг би надати боржник, якщо інше не випливає з договору поруки. Пору-читель зберігає права на ці заперечення навіть у тому разі, якщо від них відмо-вився або визнав свій борг.

Отже, поручитель у разі пред'явлення до нього вимоги з боку кредитора, хоч і пов'язаний певними процесуальними обов'язками з боржником (попередити про заявлення вимог з боку кредитора, залучити до участі у справі в разі вчи-нення позову), зберігає своє автономне становище насамперед у зв'язку з оцінкою заперечень, які має проти кредитора основний боржник.

Якщо ж боржник виконав забезпечене порукою зобов'язання, то відповідно до ст. 557 ЦК України він повинен негайно повідомити про це поручителя. Інак-ше поручитель, який у свою чергу виконав зобов'язання, має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або висунути регресну вимогу боржникові. В останньому випадку боржник має право стягнути з кредитора безпідставно одер-жане.

Правила, які містяться у статтях 555—557 ЦК України спрямовані на чіткіше впорядкування відносин між основним боржником, кредитором та пору-чителем. Вони мають зняти ті спірні питання, які не були розв'язані в ЦК УРСР, а відтак — створюють ускладнення у судово-арбітражній практиці Див.: Див.: Див.: Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін. – К:Юрінком Інтер, 2004. Кн. 1. – С.683..

Законодавець встановив спеціальні підстави припинення поруки. Крім того, що порука припиняється у зв'язку з акцесорним характером припинення основ-ного зобов'язання, вона також припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання не пред'явить позов до поручителя. У тих випадках, коли строк виконання зобов'язання не зазначений або визначе-ний моментом вимоги, то за відсутності іншої угоди відповідальність поручителя припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору поруки.

За таких умов припинення договору поруки, безумовно, не виключає можли-вості безпосереднього звернення кредитора до основного боржника. Але з при-пиненням поруки кредитор втрачає додаткові гарантії щодо забезпеченості зо-бов'язань. Оскільки на відносини поруки важливий вплив має фігура боржника (його платоспроможність, сумлінність, інші якості), переведення боргу, тобто заміна боржника іншою особою, також припиняє поруку, якщо поручитель не виявив згоди відповідати за нового боржника (ст. 201 ЦК УРСР, ст. 559 ЦК України).

У ЦК УРСР питання про характер послуг поручителя залишено поза увагою. Як правило, у відносинах між громадянами послуги поручителями надавалися безоплатно. У ст. 558 ЦК України прямо передбачається, що поручитель має право на винагороду за послуги, які він надав боржникові.

Гарантія. У ЦК УРСР гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'я-зання фактично не мала свого власного обличчя, а була лише специфічним "сурога-том" поруки, яка була адаптована до умов планової централізованої економіки Див.: Див.: Див.: Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін. – К:Юрінком Інтер, 2004. Кн. 1. – С.684.

.

І хоч формально, виходячи із статей 178 і 196 ЦК УРСР, гарантія зберігала статус самостійного способу забезпечення виконання зобов'язання, фактично правовий режим застосування забезпечувальних механізмів передбачає субсидіарне застосування правил, які регулюють поруку (статті 191 і 194 ЦК УРСР).

Разом з тим, на відміну від поруки, гарантія встановлювалася лише у відно-синах між соціалістичними організаціями. Отже, для застосування гарантії ха-рактерним був спеціальний суб'єктний склад учасників.

Відрізняється від поруки і характер відповідальності у відносинах гарантії. На відміну від поручителя, гарант виступає не солідарним, а субсидіарним бор-жником. Тобто гарант мав нести відповідальність лише за умови, коли основний боржник не може відповідати за невиконання зобов'язання у зв'язку з відсутністю у нього майна.

У ЦК України (ст. 560—569), як і в інших сучасних цивільних кодифікаціях країн СНД, гарантії як способу забезпечення виконання зобов'язання надано но-вий зміст.

Гарантією визнається письмове зобов'язання банку, іншої кредитної устано-ви, страхової організації тощо (гаранта), яке видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.

У такому вигляді гарантія має багато спільного із тими засадами, які закріплені в рекомендаціях Міжнародної торговельної палати (ІСС). Уніфіковані правила для гарантій на вимогу (1992 p.), затверджені ІСС, активно використо-вуються практично у всіх країнах з розвинутою ринковою економікою.

Гарантія, на відміну від поруки, є самостійним і незалежним від основного зо-бов'язання зобов'язанням (ст. 565 ЦК України).

Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не передбачено інше (ст. 561 ЦК України).

Належне