Банківська гарантія принципово відрізняється від гарантії, що раніше використовувалася, яка надавалася при кредитуванні. До реалізації забезпечувальних зобов'язань кредитор вправі присту-пити, за загальним правилом, у випадку невиконання зобов'язан-ня боржником. Банківська гарантія, якщо в ній не міститься інших застережень, набирає чинності з дня її видачі, тобто з моменту підписання гарантійного листа. Якщо бенефіціар подає гаранту в письмовій формі вимогу з указівкою, в чому складається пору-шення принципалом основного зобов'язання, у забезпечення якого видано гарантію, гарант зобов'язаний задовольнити вимогу бене-фіціара.

Банківська гарантія повинна бути вчинена у формі письмово-го зобов'язання сплатити кредитору принципала (бенефіціару) відповідно до умов зобов'язання, що дається гарантом, грошову суму за поданням бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. Гарантійний лист є свідченням укладання договору банківської гарантії і підтвердженням усіх умов відповідальності гаранта пе-ред кредитором боржника. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше. Банківська гарантія може видаватися банком або безпосередньо на користь контраге-нта принципала (пряма гарантія), або на користь банку, який об-слуговує контрагента.

Залежно від мети і характеру забезпечуваних зобов'язань бан-ківські гарантії поділяються на: гарантії твердої пропозиції то-вару; гарантії платежу; гарантії постачання; гарантії надання (позики, товару); гарантії повернення авансових платежів; подат-кові, митні, судові гарантії Див.: Господарський Кодекс України: Коментар. – Х.:ТОВ «Одісей», 2004. –С.417-418.

Банківська гарантія повинна містити перелік документів, які бенефиціар має подати гаранту при пред'явленні вимоги про оплату підтвердженою гарантією суми. Вимога бенефіціара про оплату грошової суми за банківською гарантією має бути подана гаранту в письмовій формі. Невідповідність доданих до вимоги бенефіці-ара документів умовам банківської гарантії є підставою для від-мови в задоволенні вимоги бенефіціара.

Банківська гарантія припиняє свою дію: фактом сплати бенефіціару суми, на яку видана гарантія; закінченням визначеного в гарантії отроку, на який вона видана; внаслідок відмови бенефі-ціара від своїх прав за гарантією і повернення її гаранту; внаслі-док відмови бенефіціара від своїх прав за гарантією шляхом пись-мової заяви про звільнення гаранта від його зобов'язань. Повер-нення бенефіціаром гаранту оригіналу гарантійного листа є підтвердженням того, що ніякої претензії за нею не буде пред'яв-лено, що також означає фактичне припинення зобов'язання за банківською гарантією. Гарант, якому стало відомо про припи-нення гарантії будь-яким із зазначених засобів, повинен негайно повідомити про це принципала. Необхідно підкреслити, що зобо-в'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), навіть і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.

Ч.З статті 200 ГК передбачає право гаранта вису-нути управненій стороні (бенефіціару) лише ті претензії, висуван-ня яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона (принципал, боржник) не має права висунути гаранту заперечен-ня, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести в гарантійний лист застереження про висування таких заперечень.

Ст. 200 ГК містить загальне положення, в силу якого до відносин банківської гарантії в частині, не врегу-льованої Господарським кодексом України, застосовуються від-повідні положення Цивільного кодексу України, зокрема § 4 гла-ви 49 ЦК.

Застава як спосіб забезпечення виконання зобов'язань.

Підстави виникнення застави. Сторони заставних правовідносин.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р. застава — це спосіб забезпечення зобов'язань, за яким кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості майна переважно перед іншими кредиторами. За ст. 572 нового ЦК України внаслідок застави кредитор (заставо-держатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'я-зання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Слід зазначити, що застава внаслідок її універсальності досить широко засто-совується і для забезпечення інших, ніж цивільно-правові, зобов'язань. Зокрема, Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлено, що з метою захис-ту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податко-вий борг, передаються у податкову заставу. При цьому право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення, а сама податкова застава визначається як спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк.

Внесення грошової застави передбачено також виборчим законодавством, зокрема Законом України "Про вибори народних депутатів України", причому у виборчому законодавстві застава застосовується з метою забезпечення відпо-відального ставлення громадян як ймовірних кандидатів у депутати до їх участі у виборах, сприяє прийняттю виважених рішень кандидатами у депутати щодо реалізації їх пасивного виборчого права, а також застерігає від можливих невип-равданих витрат із державних фондів.

Використовується застава у митному законодавстві, зокрема за Законом Ук-раїни "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України" — як засіб забез-печення зворотного вивезення предметів, ввезених під таке зобов'язання. Крім того, згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України застава визнана за-побіжним заходом, який застосовується до підозрюваного, обвинуваченого, під-судного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідст-ва або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесу-альних рішень. Проте всі ці випадки