Історичний досвід розвитку інституту застави свідчить, що існує кілька під-став виникнення застави:

1) договір;

2) закон;

3) судове рішення;

4) заповіт. Дві останні підстави не є характерними для нашої держави, і тому до підстав виник-нення застави Закон України "Про заставу" (ст. 1) відносить лише договір та за-кон. За п. 1 ст. 574 нового ЦК України застава виникає на підставі договору, за-кону або рішення суду.

Застава на підставі закону застосовується незалежно від волі сторін при від-повідних правовідносинах, передбачених у законі. Як приклад можна навести право застави вантажу, що виникає у морського перевізника вантажу згідно зі ст. 164 Кодексу торговельного мореплавства України для забезпечення відшко-дування витрат, що їх зазнає перевізник під час перевезення вантажу. Слід звер-нути увагу на те, що за п. 2 ст. 574 нового ЦК до застави, яка виникає на під-ставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Але головним джерелом виникнення заставного права залишається договір, коли для виникнення застави між заставодержателем і заставодавцем має бути досягнуто згоди про встановлення застави. При цьому договір про заставу може бути самостійним, тобто відокремленим від договору, за яким виникає забезпе-чене заставою зобов'язання. Однак умову про заставу може бути включено і до основного договору, що підтверджує похідний характер застави, закріплений у ч. З ст. З Закону України "Про заставу".

Похідність випливає з акцесорного (додаткового) характеру договору заста-ви і виявляється у такому. За загальним правилом, застава може збільшуватися або зменшуватися у сумі залежно від зміни суми основної вимоги. Залежність застави від основної вимоги підтверджується також тим, що визнання недійснос-ті основного зобов'язання тягне за собою і недійсність застави. Крім того, похід-ність застави тісно пов'язана з тим, що застава завжди слідує долі основного зо-бов'язання і не має самостійного життя щодо забезпеченої нею вимоги. Задоволення основного зобов'язання автоматично стає підставою для припинен-ня застави (ст. 28 Закону України "Про заставу").

Ще одним виявом принципу похідності застави і залежності її долі від забез-печуваного нею зобов'язання є слідування застави за своїм об'єктом при перехо-ді останнього у власність іншої особи (ст. 27 Закону України "Про заставу"), а також, як доречно зазначив А. В. Черних, у тому випадку, якщо заставу було встановлено стосовно вимоги, яка може виникнути у майбутньому, невиконання боржником основного зобов'язання має значення лише у разі виконання кредитором-заставодержателем прийнятих на себе за основним зобов'язанням зо-бов'язань Черних А. В. Залог недвижимости в российском праве. — М., 1995. — С 46..

Відповідно до ст. З Закону України "Про заставу" застава може забезпечува-ти лише дійсну вимогу. Дійсність застави означає, по-перше, те, що нею забез-печуються лише вимоги, які відповідають закону та непогашені за давністю, а по-друге, заставою не може бути забезпечена уявна вимога, вона може забезпечувати лише реально існуючу вимогу. Мається на увазі, що якщо після укладення основного договору позики, забезпеченого заставою певного майна, не відбулося фактичної передачі позики боржникові, то у кредитора не виникає реальної вимоги до боржника.

Законодавство України не містить конкретних видів зобов'язань, виконання яких може бути забезпечене заставою. Перелік, викладений у ст. З Закону Ук-раїни "Про заставу", — договори позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажів — має відкритий характер, тобто законодавець передбачає, що заставу можна використати майже у будь-якому договорі.

Закон припускає, що застава може встановлюватися стосовно вимог, які мо-жуть виникнути у майбутньому "за умови, що сторони домовляться про розмір забезпечення заставою таких вимог" (ст. З Закону України "Про заставу"). Пра-вило про те, що заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути у майбутньому, закріплюється також у ст. 573 нового ЦК. Заставою можуть забез-печуватися і вимоги щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань, хоч такі вимоги можуть і не виникнути, якщо боржник належним чином виконає своє зобов'язання. Єдина умова — сто-рони мають домовитися про розмір забезпечення заставою таких вимог.

На підставі ст. 19 Закону України "Про заставу" застава забезпечує вимогу у тому обсязі, який існує на момент задоволення. Заставою забезпечується ос-новний борг, включаючи відсотки, необхідні витрати заставодержателя щодо утримання заставленого майна, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання (а у випадках, передбачених договором або законом, — неустойка), а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Згідно зі ст. 589 нового ЦК за рахунок предмета за-стави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхід-них витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'яз-ку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Сторонами договору застави є заставодавець і заставодержатель. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про заставу" сторонами договору застави можуть бу-ти фізичні, юридичні особи та держава. Аналіз цього закону, ЦК України та ін-ших нормативних актів цивільного законодавства дає можливість зробити висно-вок, що громадяни у заставні правовідносини можуть вступати з 18 років, тобто з виникненням дієздатності у повному обсязі, у тому випадку, якщо вони не ви-знані недієздатними і не обмежені у дієздатності. Особи, які взяли шлюб до до-сягнення цього віку, набувають дієздатності у повному обсязі з моменту одру-ження. Згідно з цивільним законодавством