Відповідно до ст. 12 Закону України "Про заставу", за загальним правилом, у договорі застави має бути вказано найменування (прізвище, ім'я та по батько-ві), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір та строк виконання забезпеченого зобов'язання, опис предмета застави. Також у договорі застави можуть міститися й інші умови, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При укладанні договору заста-ви за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудитор-ська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави. За ст. 584 нового ЦК України у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого за-ставою, подається опис предмета застави, а також встановлюються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий в загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Договір застави вимагає письмової форми, яка може бути простою і нотарі-альною. Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, договір має бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних право-установчих документів. Посвідчення застави нерухомого майна відбувається у нотаріальних органах за місцезнаходженням цього майна, договір застави транс-портних засобів та космічних об'єктів — за місцем реєстрації їх. Законодавством України можуть бути передбачені й інші випадки нотаріального посвідчення до-говору застави. Сторони здійснюють нотаріальне посвідчення договору застави і тоді, коли це не є обов'язковим, але на цьому наполягає один із контрагентів.

Стаття 577 нового ЦК України встановлює, що у разі якщо предметом заста-ви є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Крім того, застава нерухомого май-на підлягає державній реєстрації у випадках та порядку, встановлених законом. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру застав ру-хомого майна.

Аналіз ст. 14 Закону України "Про заставу" дає можливість зробити висно-вок, що недодержання нотаріального оформлення тягне за собою недійсність уго-ди з наслідками, які передбачені ст. 216 ЦК України, якими, зокрема, встановлено, що за недійсності угоди кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні все отримане за угодою (правочином), а коли неможливо повернути отримане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах у встанов-леному законом порядку.

Законом України "Про внесення змін в Закон України "Про заставу" від 21 жовтня 1997 р. передбачено, що коли предметом застави є рухоме майно, реєст-рація застави не пов'язана з моментом виникнення права застави. Цим законом замість Книги реєстрації застави запроваджується реєстрація застави рухомого майна в Державному реєстрі застав рухомого майна. При цьому інформація цьо-го реєстру є відкритою для всіх юридичних та фізичних осіб. Однак державна ре-єстрація застави рухомого майна у відповідному Державному реєстрі не є обов'язковою. У новій редакції ч. З ст. 15 Закону України "Про заставу" йдеться про те, що застава рухомого майна не повинна, а всього лише може бути заре-єстрована в Державному реєстрі. Автори цих змін планують досягнути зацікав-леності сторін у реєстрації заяви рухомості не прямою вказівкою закону, що бу-ло б у такій ситуації найкращим шляхом, а за допомогою внесення змін до ст. 18 цього закону.

Суть зазначених змін полягає в тому, що заставодержатель зареєстрованої в Державному реєстрі застави отримує переважне право на задоволення своїх ви-мог з предмета застави порівняно з заставодержателями незареєстрованих за-став та тих застав, які були зареєстровані пізніше. На наш погляд, дані допов-нення схвалити досить важко, оскільки вони не тільки порушують загальний принцип привілею права першого заставодержателя порівняно з наступними за-ставодержателями — так званий принцип старшинства застав, а й значно ускладнюють становище заставодержателя, особливо того, який став заставодержателем до вступу в силу вказаної норми.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про заставу" застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та порядку, передбачених зако-ном. Ця норма набрала чинності відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про заставу" від 21 жовтня 1997 р. (із змінами і допов-неннями, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про заставу" від 8 вересня 1998 р.) з 1 березня 1999 р. Але до цього часу за-кону, який би врегульовував порядок реєстрації застави нерухомого майна не прийнято. Хоч розроблено кілька проектів: проект Закону України "Про держав-ну реєстрацію прав на нерухомість" від 21 січня 1999 p., розроблений народним депутатом 3. В. Ромовською, та проект Закону України "Про державну реєстра-цію прав на нерухоме майно" від 10 грудня 1998 p., розроблений Міністерством юстиції.

З моменту укладення договору між його сторонами виникає ряд взаємних прав та обов'язків, які можна поділити на дві групи:

1) права та обов'язки, що є загальними для всіх видів застави;

2) права та обов'язки, що залежать від виду застави.

Щодо прав та обов'язків, які загальні для всіх видів застави, детальніше слід зупинитися на можливості розпоряджатися предметом застави та наступної за-стави (перезастави) предмета застави.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про заставу" заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не встановлено законом чи договором. Однак обмеження,