Юридична практика, особливо у сфері господарської діяльнос-ті, досить широко використовує договори приєднання, що й зумо-вило введення такого виду договорів у новий ЦК.

Залежно від цілей укладення розрізняють такі групи цивільно-правових договорів:

договори про передачу майна у власність, повне господар-ське відання або оперативне управління (купівля-продаж, поста-чання, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енерго-ресурсів);

договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда, житловий найм, побутовий прокат, бе-зоплатне користування майном, лізинг);

договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, договір на виконання проектних і розвіду-вальних робіт, договір на виконання аудиторських робіт);

договори про передачу результатів творчої діяльності (автор-ські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції);

договори про надання послуг (перевезення, страхування, до-ручення, комісія, зберігання, договір про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір);

договори про спільну діяльність (установчий договір, угоди про науково-технічну співпрацю).

Своєрідною є класифікація цивільно-правових договорів із вра-хуванням належності їх до певного типу або різновиду.

Так, договори купівлі-продажу та міни розрізняються як певні договірні типи; роздрібна купівля-продаж — це різновид того дого-вірного типу, який іменується купівлею-продажем; договір, за яким одна річ обмінюється на іншу з певною грошовою доплатою, є вже змішаним договором, що поєднує в собі елементи двох дого-вірних типів — міни і купівлі-продажу.

Для такої класифікації договірний тип виокремлюється або за специфікою опосередкованого ним матеріального відношення, або залежно від юридичних умов, необхідних для утворення даного до-говірного зобов'язання.

У випадках коли договори схожі як за матеріальними відноси-нами, так і за істотними умовами, необхідними для виникнення зо-бов'язання, вони співвідносяться один з одним не як типи, а як різ-новиди одного і того ж договірного типу.

Якщо ж укладений договір опосередкує два або кілька різнорід-них відносин і об'єднує умови, об'єктивно необхідні для формуван-ня зобов'язань різних типів, він стає змішаним договором. Цивільне право України : Підручник. / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — С. 430.

Залежно від суб'єкта, що набуває права за договором, розрізня-ють договори на користь кредитора і договори на користь третьої особи.

Договір на користь кредитора — це звичайний, типовий цивіль-но-правовий договір, що ґрунтується на врахуванні інтересів учас-ників майбутнього зобов'язання.

Договір на користь третьої особи означає, що боржник зо-бов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Причому ця третя осо-ба так само як і кредитор, також має право вимагати від боржни-ка виконання договору (ст. 636 ЦК) Таким, наприклад, є договір страхування життя.

Категорія господарського (підприємницького) договору. Свого часу була поширена теорія господарського договору як особливого виду договору. Зараз цей вид угод набув дещо інших оз-нак, він активно використовується у сфері підприємницької діяль-ності, що потребує невеликого огляду історії його трансформацій.

З'явився цей договір у СРСР ще під час кредитної реформи 30-х років. Але протягом тривалого часу термін "господарський договір" вживався у законодавчих актах не часто і, як правило, лише сто-совно одного з видів договорів, що укладали соціалістичні органі-зації — договору постачання Пізніше він набуває збірного значен-ня, охоплюючи всю сукупність договорів, спеціально сконструйо-ваних для їх використання у відносинах між організаціями. Основ-ною особливістю цих договорів було те, що вони формувалися на основі обов'язкового для обох або принаймні одного з контраген-тів планового акта і підпорядковувалися встановленому не тільки законом, а й плановим актом спеціальному режиму. І хоча міра визначеності договорів планом була неоднаковою, але в цілому са-ме план зберігав значення базису господарського договору.

По суті від самого моменту появи конструкції "господарський договір" ставлення до неї було неоднозначним. Одні автори визна-вали господарські договори основним інститутом особливої галузі — господарського права її предметом мали бути господарські відно-сини, тобто такі, що "включають і відносини з керівництва еконо-мікою (відносини по вертикалі), і відносини щодо здійснення гос-подарської діяльності (відносини по горизонталі)" Водночас вва-жалося, що особливим різновидом господарських відносин є відно-сини внутрішньогосподарчі.

Наведені погляди було піддано критиці прихильниками єдності Цивільного права і збереження суцільного його підґрунтя у вигляді Цивільного кодексу Глибоке обґрунтування концепції єдиного ци-вільного права містилося у працях С. С. Алексеева, С. Н. Братуся, Ю. X. Калмикова, В. П. Грибанова, Г. К.Матвеева, Р. О. Халфіної, О.А. Красавчикова та інших. При цьому серед тих, кого можна наз-вати представниками школи цивільного права, виявилося чимало таких, що виступали за виокремлення особливої групи — господар-ських договорів. Спільним для поглядів останніх було визнання господарських договорів особливим різновидом цивільних догово-рів. Відповідно регулювання таких договорів, на їх думку, має під-порядковуватися загальним нормам цивільного права.

Іншої позиції дотримувалися представники школи господар-ського права, які висловлювалися за прийняття нарівні з цивіль-ним такого ж за значенням господарського кодексу, інститутом якого мали стати господарські договори, що протиставляються зви-чайним цивільним договорам. Найяскравішим прибічником цих поглядів був В.В. Лаптєв. Він наполягав на тому, що подібність по-нять господарського і цивільного права є лише зовнішньою і що спеціальне законодавство про господарські договори регулює дого-вірні відносини державних соціалістичних