Важливим нововведенням є стаття 201 ГК України „Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань”, в якій зазначено, що з метою нейтралізації несприятливих наслідків від еконо-мічних злочинів законом може бути передбачено обов'язок комер-ційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших су-б'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.

Тобто, зазначена стаття передбачає можливість створення єдиного страхового фонду публічної застави, що буде формувати-ся за рахунок обов'язкової передачі власних коштів комерційни-ми банками, страховиками, акціонерними товариствами та інши-ми суб'єктами господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб. Передача власних коштів за-значених суб'єктів господарювання буде здійснюватися з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочи-нів. Конкретний перелік коштів, порядок їхньої передачі в страхо-вий фонд не визначені.

Нині у чинному законодавстві, за винятком статті, що комен-тується, питання створення єдиного страхового фонду публічної застави не регламентовані. Однак правовою підставою для його створення у відповідних органів державної влади є стаття 201 ГК.

Однією з проблем, яка потребує негайного вирішення, автор вважає питання укладання та виконання угод за участю акціонерних товариств (АТ). Чимало корпоративних конфліктів, у тому числі і перенесених у зали судових засідань, пов'язано з практичним розумінням і реалізацією такого права загальних зборів акціонерів (далі – ЗЗА) як «затвердження договорів (угод), які укладаються на суму, що перевищує зазначену в статуті товариства» (п. «і» ч. 5 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № ХII зі змінами і доповненнями (далі – Закон про ГТ)).

Очевидно, що укладання таких договорів може входити тільки до компетенції виконавчого органа акціонерного товариства, що згідно ч. 1 ст. 47 Закону про ГТ «здійснює управління його поточною діяльністю» Див.: Самойленко В. Затвердження акціонерами угод АТ // Юридическая практика. - 2003. - №52. - С.12.

Офіційне тлумачення п. «і» ч. 5 ст. 41 Закону про ГТ не відрізняється сталістю. Спочатку, п. 9.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду (далі – ВАСУ) «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 (далі – Роз'яснення ВАСУ) встановлював наступне: «Оскільки цією нормою передбачене не укладення договорів, а їхнє затвердження, то саме лише недотримання встановленого установчими документами порядку, відповідно до якого потрібне затвердження договору, за умови підписання його органом юридичної особи без порушення наданих йому повноважень не може бути основою для визнання договору недійсним».

Іншим роз'ясненням ВАСУ, від 21 лютого 2000 р. № 02-5/81, дія п. 9.4 Роз'яснення ВАСУ була тимчасово припинена. Далі, роз'ясненням президії ВАСУ від 6 листопаду 2000 р. № 02-5/618 п. 9.4 Роз'яснення ВАСУ було викладене у наступній редакції: «У відповідності зі статтею 41 Закону України «Про господарські товариства» до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесене затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує зазначену в статуті товариства. Цією нормою передбачене не укладення договорів, а їхнє затвердження. Тому, якщо господарським судом буде з'ясовано, що установчими документами акціонерного товариства право органу цього товариства на укладання договору не обмежено, тобто такий орган підписав договір без порушення даних йому повноважень, то сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути основою для визнання договору недійсним». Аналогічна точка зору була викладена й у листі Вищого арбітражного суду «Про деякі питання практики застосування окремих норм діючого законодавства при рішенні споровши» від 24 січня 1997 р. № 01-8/23 зі змінами і доповненнями.

Позиція ВАСУ викликає більше питань, чим дає відповідей. Дійсно, якщо додержуватися логіки ВАСУ, то затвердження або нетвердження ЗЗА угоди, що підпадає під вимоги п. «і» ч. 5 ст. 41 Закону про ГТ, не спричиняє яких-небудь правових наслідків у відношенні такої угоди. Отже, законодавець ввів у Закон про ГТ безглузду норму! Див.: Самойленко В. Затвердження акціонерами угод АТ // Юридическая практика. - 2003. - №52. - С.12

Так, само до такого парадоксального висновку приводить розглянуте положення Роз'яснення ВАСУ. Однак, це з очевидністю демонструє абсурдність даного положення Роз'яснення ВАСУ, а не п. «і» ч. 5 ст. 41 Закону про ГТ! Вважаємо, що в недалекому майбутньому Роз'яснення ВАСУ перетерпить зміни і буде приведено у відповідність зі здоровим глуздом і буквою Закону про ГТ.

На думку автора, затвердження ЗЗА визначених угод, укладених від імені АТ правлінням, є необхідною умовою виникнення в сторін такої угоди прав і обов'язків за угодою. У випадку незатвердження угоди ЗЗА така угода повинна вважатися припиненою, а обумовлені в ній права та обов'язки сторін – невиниклими.

Справді, згідно ч. 1 ст. 41 ГК «угодами визнаються дії... організацій, спрямовані на встановлення... цивільних прав і обов'язків». Уклавши розглянуту угоду, наприклад, договір поставки продукції АТ, правління товариства вчинило дію, спрямовану на встановлення по відношенню до АТ і його контрагента по угоді, визначених прав і обов'язків. Однак, у силу наступного нежатвердження цієї угоди ЗЗА такі права й обов'язки так і не були встановлені, і угода була припинена. Отже, АТ не зобов'язано поставляти контрагентові свою продукцію, а останній – оплачувати постачання.

У змісті аналогії права до затвердження угод ЗЗА