Також, зовсім очевидно, що «затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує зазначену в статуті товариства» має велике практичне значення для АТ. Таке затвердження є важливим інструментом контролю ЗЗА над господарською діяльністю правління й одним із засобів недопущення фінансових зловживань з боку останнього.

На думку автора, розглянута норма Закону про ГТ повинна застосовуватися в такий спосіб. По-перше, розглянутий договір АТ є укладеним з моменту його підписання всіма уповноваженими представниками сторін договору. По-друге, в АТ права й обов'язки по даній угоді виникнуть тільки у випадку і з моменту затвердження цього договору ЗЗА, тобто з цього моменту договір вступить в силу для АТ і його контрагента по угоді.

Виходячи з практичного досвіду і з огляду на ситуацію, що склалася в зв'язку з Роз'ясненням ВАСУ, у даний час деякі автораДив.: Самойленко В. Затвердження акціонерами угод АТ // Юридическая практика. - 2003. - №52. - С.12 рекомендують заміняти розглянуте положення ст. 41 Закону про ГТ у статутах АТ двома нормами. По-перше, до компетенції ЗЗА або, альтернативно, спостережної ради АТ (далі – СР) повинно входити наступне повноваження: «Надання правлінню попередньої письмової згоди на укладання договору або іншої угоди, витрата засобів або відчуження майна, сума (вартість) якого(их, ого) дорівнює або перевищує (однією операцією, або серією пов'язаних операцій) [указати суму] гривень або еквівалент цієї суми в іншій валюті за курсом Національного банку України на дату надання такої згоди. У випадку укладення такого договору або іншої угоди, витрати засобів або відчуження майна без такої попередньої згоди загальних зборів акціонерів [альтернативний варіант – СР], цей договір, угода, витрата засобів, відчуження майна є недійсним з моменту такого укладення, витрати, відчуження.»

По-друге, компетенція правління повинна включати наступний пункт: «Тільки після одержання правлінням відповідної попередньої письмової згоди ЗЗА [альтернативний варіант – СР] - укладання договору або іншої угоди, витрати засобів або відчуження майна, сума (вартість) якого дорівнює або перевищує (однією операцією або серією пов'язаних операцій) [указати суму] гривень або еквівалент цієї суми в інший валюті за курсом Національного банку України на дату надання такої згоди. У випадку укладення такого договору або іншої угоди, витрати засобів або відчуження майна без такої попередньої згоди загальних зборів акціонерів [альтернативний варіант – СР], цей договір, угода, витрати засобів, відчуження майна є недійсним з моменту такого укладення, витрати, відчуження».

Процедура банкрутства та забезпечення виконання зобов’язань перед кредиторами: перспективи розвитку.

Аналіз законодавства більшості країн з ринковою економікою свідчить, що в процесі розвитку інституту неспроможності (банкрутства) в останні три десятиліття відбулася зміна стратегічного завдання даного інституту господарського права. Якщо раніше інститут неспроможності призначався винятково для вирішення завдання «рівномірного розподілу майна боржника між усіма його кредиторами при недостатності його для повного задоволення їхніх вимог» Див.: Шершеневич Г.Ф. Конкурсный процесс. — М., 2000. — С. 88., то в даний час його головною метою є збереження боржника за допомогою заходів реабілітаційного характеру, тобто вирішення макроекономічного завдання конкретної держави Див.: Степанов В.В. Несостоятельность (банкротство) в России, США, Франции, Англии, Германии. — М., 1999. — С. 26.. Даний підхід є загальним для всіх держав, які належать до різних правових систем, і не залежить практично від рівня їхнього економічного розвитку Див.: Барбашова Н., Бондік В. Еволюція норм договірного права у конкурсному процесі // Право України. -2003. -№11..

Як зазначав Б.Поляков, «інститут банкрутства приходить на допомогу кредиторам тоді, коли інші норми (інститути) господарського права вже не можуть нічого зробити для виконання грошових зобов'язань боржником» Див.: Хозяйственное право: Учеб. / Под общей ред. акад. В.К. Мамутова — К., 2002. — С. 524.. Підставою для включення в дію правових механізмів інституту неспроможності (банкрутства) є несвоєчасне задоволення боржником вимог кредиторів за своїми зобов'язаннями перед ними, що виникли, як правило, у результаті укладання договору, в тому числі й кредитного. У цьому плані становить особливий інтерес дослідження трансформації фундаментальних принципів договірного права — свободи волевиявлення учасників господарського договору і юридичної рівності сторін у процесі розвитку конкурсного права.

Принцип свободи волевиявлення учасників договору. Кредитні відносини складають основу ринкової економіки. Перерозподіл акумульованих коштів у напрямі їх найбільш ефективного використання здійснюється, як правило, у формі укладання кредитного договору, в якому рівноправними сторонами виступають суворо визначені особи: кредитор і боржник. Першому належить право вимоги, а другому — обов'язок належного виконання права вимоги. Основною відмітною рисою кредитного зобов'язання є відплатний характер кредиту.

За теорією договірного права договір (у тому числі й кредитний) являє собою, безумовно, вольовий акт, особливістю якого є єдине волевиявлення сторін. Внаслідок такої його особливості передбачається, що при укладанні договору сторони не повинні випробувати будь-які зовнішні впливи примусового характеру. Свобода договору означає свободу вибору партнера, виду договірного зобов'язання й умов договору, свободу в ухваленні рішення: укладати чи не укладати договір. Такі дії сторін припускають відповідність нормам чинного законодавства.

Останнім часом набула помітного впливу серед фахівців точка зору, яка допускає існування в даний час «кризи