В останні роки ідея «підвищення правового статусу» боржника, як учасника договірних відносин, знаходить усе більше прихильників Колиниченко Е.А. Защита интересов неплатежеспособного должника при банкротстве: сравнительно-правовой анализ. — М., 2001. — 206 с.. Такі ж цілі, фактично, переслідує національний законодавець, «підвищувальний рейтинг» реабілітаційних процедур. Однак при вирішенні цього завдання не повною мірою враховується світовий досвід.

Зокрема, законодавством США про банкрутство (Bankruptcy Code) передбачено захист боржника через процедуру прощення боргів (Discharge in Bankruptcy). Відповідно до законодавства США остання процедура встановлюється для боржника автоматично, якщо інше спеціально не обговорено. Про початок дії цієї процедури довірчий керуючий від Сполучених Штатів, довірчий керуючий у судовій справі, кредитори, боржник та їхні юристи одержують повідомлення про початок дії даної процедури звільнення боржника від боргів.

За Bankruptcy Code первинним завданням порушення справи про неспроможність є захист боржника від обтяжливого боргу, а метою процедури Discharge in Bankruptcy — забезпечення нового (свіжого) старту чесному боржнику.

За новим законодавством Німеччини про неспроможність (Insolvenzordnung) після прийняття судом рішення про затвердження плану відновлення платоспроможності боржника провадження справи про банкрутство автоматично припиняється. Останнє, безсумнівно, свідчить про довіру до боржника і підвищення ступеня його захищеності в конкурсному провадженні.

Уявляється також доцільним підкреслити в контексті досліджуваної проблеми ще один немаловажний факт: сучасне законодавство про банкрутство не наповнено нормами, у яких враховувалися б причини, що призвели до погіршення фінансового стану боржника. Насамперед, тут варто виділити форс-мажорні обставини, що, як свідчить історичний досвід, практично завжди бралися до уваги при вирішенні майнового спору між боржником і його кредиторами (у Господарському кодексі — ст. 205 і в Цивільному кодексі — ст. 607, на відміну від Закону «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом», такі дії передбачені для учасників господарського договору).

Висновки

Гл. 49 ЦК має назву "Забезпечення виконання зобов'язань", однак передбачені у ній засоби розрахова-ні головним чином на забезпечення виконання договорів.

Слід звернути увагу на співвідношення понять "забез-печення виконання зобов'язань" і "відповідальність за порушення зобов'язань". У ЦК 2003 p. цим питанням присвячені окремі гла-ви — 49 ("Забезпечення виконання зобов'язання") та 51 ("Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання"). Таким чином, у загальних рисах збережено підхід, який мав місце у ЦК УРСР 1963 p., де існували спеціальні глави 16 ("Забезпечення виконання зобов'язань") і 18 ("Відповідальність за порушення зобов'язань").

Здавалося б, позиція законодавця зводиться до того, що він до-сить чітко розрізняє два інститути. Водночас у гл.51 ЦК йдеться про існування відповідальності у формі припинення зобов'язання, зміни умов зобов'язання, сплати неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди тощо (ст.611 ЦК). Сплата неустойки розгляда-ється в одній площині з іншими видами відповідальності, зокрема стягненням збитків (ст.624 ЦК).

У свою чергу при характеристиці засобів забезпечення виконан-ня зобов'язань у гл.49 ЦК йдеться про відповідальність. Наприклад, у ст. 554 ЦК згадується відповідальність поручителя перед кредитором. У зв'язку з цим виникає необхідність встановлення характеру взаємозв'язку між цими категоріями.

Аналіз їх сутності дозволяє зробити такі висновки: засоби за-безпечення зобов'язань, встановлені нормами гл 49, і заходи відпо-відальності, передбачені у гл51 ЦК, мають однакову мету — сти-мулювати боржника до виконання зобов'язання і захистити інтере-си кредитора. Тому ті й інші можуть бути віднесені до засобів за-безпечення належного виконання зобов'язань

Водночас серед засобів забезпечення виконання зобов'язань слід виділити спеціальні засоби забезпечення, передбачені гл 49 ЦК ("засоби забезпечення" у вузькому значенні слова), і міри від-повідальності Однак цим співвідношення між категоріями "відпо-відальність" і "спеціальні засоби забезпечення" не вичерпуються.

Хоч традиційно як одна з форм відповідальності розглядається лише неустойка (ст. 611 ЦК), але якщо виходити з визначення від-повідальності як санкції у вигляді негативних наслідків, що покла-даються на особу, винну в скоєнні правопорушення, можна помі-тити, що під поняття "відповідальність" підпадають і застава, і зав-даток.

Дещо окремо знаходяться порука і гарантія, де негативні наслід-ки для іншої особи настають незалежно від її вини і протиправності дій. Однак враховуючи те, що ЦК іменує покладання на цих осіб санкцій за невиконання зобов'язання відповідальністю (ст. ст. 554, 566 ЦК), очевидно, слід і поруку, і гарантію розглядати як відпові-дальність.

Таким чином, виявляється, що спеціальні засоби забезпечення водночас є заходами відповідальності Виняток становить притримання (ст. ст. 594-597 ЦК), яке за своєю сутністю є засобом захис-ту прав кредитора, але не мірою відповідальності боржника, ос-кільки не супроводжується настанням негативних майнових нас-лідків для останнього (щоправда власник притриманої речі втра-чає можливість користуватися нею, однак це не можна вважати санкцією за порушення, оскільки так само не користується своїми речами орендодавець або особа, яка передала річ у заставу креди-тору)

Отже, засоби забезпечення договірних зобов'язань можуть вис-тупати у різних формах неустойки (штрафу), завдатку, застави, по-руки, відшкодування збитків та моральної шкоди, застосування ін-ших мір відповідальності тощо

Усі спеціальні засоби забезпечення мають додатковий (акцесор-ний) характер і залежать від основного зобов'язання при недій-сності або припиненні основного зобов'язання вони також припи-няють свою дію.

Обраний сторонами спеціальний засіб забезпечення виконання зобов'язань має бути письмово зафіксований або в