особливостей і правової природи останніх. Так, в зв'язку з тим, що господарські (підприємницькі) договори опосередкову-ють відносини, які мають на меті отримання прибутку, поділ їх на відплатні і безвідплатні неможливий. Це пов'язано з тим, що без-відплатний договір передбачає відсутність майнового еквівалента, а отже, принаймні у однієї із сторін відсутня мета отримання при-бутку. Тому, наприклад, договір дарування в жодному разі не є гос-подарським (підприємницьким). Спонсорська підтримка, можли-во, сприяє рекламі, але якщо це не оформлено спеціальним дого-вором про рекламування продукції або товарів в рахунок наданих спонсором коштів, то господарського договору тут немає. Є лише безвідплатна допомога, що є за своєю правовою природою переданням майна або грошових коштів в дарунок.
Водночас стосовно господарських (підприємницьких) договорів можливе виділення їх особливих підвидів.
У складі цивільного права як галузі вітчизняного права інститути договірного права займали і займають одне із чільних місць. Відповідь на запитання, яка ж сфера дії норм договірного права, можна дати, пославшись на ст. 1591 нового Цивільного Кодексу (ЦК) України. В ній ішлося про сферу дії права, що застосовується до договору у відносинах, які регулю-ються міжнародним приватним правом. Але такою ж мірою ці положення можна екстраполювати й на "внутрішні" договірні відносини, що регулюються цивільним законодавством. Відповідно до п. 1 ст. 1591 ЦК право, що застосовується до договору, охоплює:
дійсність договору;
тлумачення договору;
права та обов'язки сторін;
виконання договору;
які стосуються й договорів як дво- чи багатосторонніх угод. Де-які загальні норми договірного права містились серед загальних положень про зобов'язання (глави 14-19 розділу ІІІ "Зо-бов'язальне право"). Це передусім норми, що визначають поря-док укладення договорів і розв'язання переддоговірних спорів (статті 153-159), підстави виникнення зобов'язань, серед яких на першому місці названо договори (ч.2 ст.151), або закріплю-ють певні договірні конструкції, наприклад конструкцію дого-вору на користь третьої особи (ст.160), тощо. Що ж до поло-жень, які стосувалися загальних умов виконання зобов'язань, зміни осіб у зобов'язанні, спеціальних способів забезпечення виконання та відповідальності за порушення зобов'язань, то во-ни або цілком, або переважно були розраховані на договірні зо-бов'язання, а сам термін "договір" був включений у зміст відповідних статей розділу ІІІ ЦК 1963 p. І, зазвичай, до-говірних відносин стосувались і ті загальні положення ЦК, які визначали зміст та обсяг цивільної правосуб'єктності громадян, юридичних осіб та інших учасників цивільного обороту, норми про право власності, представництво, позовну давність тощо.
Від часу введення в дію другого в історії України ЦК (1 січня 1964 р.) скоро минає вже 40 років. За цей період сталися значні зміни в політичному та економічному житті нашого народу. Ук-раїна проголосила свою державну незалежність і перехід до ринкової економіки. Нові зобов'язання у сфері кодифікації, в тому числі цивільного законодавства, взяла на себе держава у зв'язку зі вступом до Ради Європи. Оновлення цивільного зако-нодавства і виведення його на рівень європейських стандартів обумовлені також інтеграцією України у світову економічну си-стему і тенденцією на уніфікацію правових систем, завдяки яким відбувається стикування і взаємодія національного зако-нодавства різних країн з метою спрощення міжнародних відно-син, зняття перешкод у міжнародному обороті товарів, капіталів і робочої сили.
Завдання щодо кодифікації цивільного законодавства, а в йо-го складі договірного права, в сучасний період значною мірою вирішені прийняттям Верховною Радою 29 листопада 2001 р. нового Цивільного кодексу України. Цей акт є кодексом грома-дянського суспільства, кодексом приватного права, який забез-печує визнання рівності учасників майнових та особистих немайнових відносин, їх вільного волевиявлення та майнової са-мостійності.
До здобутків нового ЦК слід віднести передусім те, що в ньо-му, на відміну від ЦК 1963 р., загальні положення про договори виділені із загальних положень про зобов'язання у розділ ІІ кни-ги V "Зобов'язальне право". Тут насамперед дається легальне визначення договору як домовленості (угоди) двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (п.1 ст.626 ЦК), тобто термінові "домовленість" надається властиве йому значення як погоджено-му волевиявленню двох або більше осіб. Оскільки термін "угода" мало підходив для визначення односторонньої угоди як дії, в якій проявляється воля лише однієї сторони (особи) і в якій немає згоди (погодження) з будь-якою іншою особою, в новому ЦК термін "угода" замінено терміном "правочин". Володимир Луць В. Проблеми договірного регулювання майнових відносин за новим Цивільним та Господарським кодексами України // Українське комерційне право. -2003. - №4.
Дуже важливим є закріплення у новому кодексі загальних принципів цивільного законодавства (ст.З ЦК), серед яких на-звані свобода підприємництва і свобода договору. Правда, за-гальні положення, закріплені у статтях 6 і 627 ЦК, не розкрива-ють повністю змісту принципу свободи договору. Окрім можли-вості відступу сторін при укладанні договору від положень, за-кладених у законах та інших нормативно-правових актах, зокре-ма при виборі контрагента і визначенні умов договору, поняття свободи договору включає також:
а) вільний вияв волі сторін на вступ у договірні відносини;
б) свободу вибору сторонами форми договору;
в) право сторін укладати як договори, передбачені законом,
так і договори, які законом не передбачені, але йому не су-перечать;
г) право сторін за своєю згодою змінювати, розривати або
продовжувати дію укладеного ними договору;
д) визначати способи забезпечення договірних зобов'язань;
е) право встановлювати форми (міри) відповідальності та умови їх застосування при порушенні сторонами до-говірних зобов'язань тощо Луць А.В. Свобода договору за проектом нового Цивільно-го кодексу України // Вісник Вищого арбітражного суду України. - 2000. - №3. - с.215-222. Проте свобода договору не є безмежною: вона