У новому ЦК (ст. 203) сформульовані загальні вимоги, до-держання яких є необхідним для чинності (дійсності) правочину. Раніше умови дійсності угод виводились із норм цивільного законодавства доктринальним шляхом. Тепер ці загальні вимо-ги до чинності правочинів, у тому числі й договорів, зводяться до таких:

зміст договору не може суперечити положенням цього ко-дексу, цивільного законодавства, а також моральним заса-дам суспільства;

особа, яка вчиняє договір, повинна мати необхідний обсяг дієздатності;

волевиявлення учасника договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

договір має укладатися у формі, передбаченій законом;

договір має бути спрямований на реальне настання право-вих наслідків, що обумовлені ним;

договори, що вчиняються батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити інтересам їхніх неповнолітніх дітей. Важливим є також закріплення презумпції пра-вомірності правочину (договору), тобто правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не випливає із закону або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК).

Серед загальних положень договірного права, закріплених у новому ЦК, слід відзначити положення, що стосуються змісту договору (ст.628), строку чинності (ст.631) та обов'язкової сили договору (ст.629), і деякі інші.

Зміст договору складають, по-перше, ті умови (пункти), які погоджені сторонами. Як зазначено в п.1 ст.638 ЦК, договір вва-жається укладеним, якщо між сторонами в потрібній у належ-них випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними його умовами. Істотними є умови про предмет договору, умови, виз-нані як істотні законом чи необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін має бу-ти досягнуто згоди. Якщо договір оформлено письмово у ви-гляді одного документа, підписаного сторонами, або шляхом обміну листами, телеграмами тощо, то відповідні умови фіксу-ються в пунктах договору, в яких можуть міститися і посилання на норми чинного у цій сфері законодавства. Оскільки договір є підставою виникнення цивільно-правового зобов'язання, то зміст цього зобов'язання розкривається через права та обов'яз-ки його учасників, визначені умовами договору.

У зміст договору, крім погоджених сторонами умов, входять і ті положення (умови), які приймаються ними як обов'язкові відповідно до актів цивільного законодавства. Воля і волевияв-лення учасників договору формуються насамперед під впливом приписів норм права, які містять абстрактну модель взаємо-відносин сторін. Договір же є індивідуальним правовим актом, у якому абстрактна модель стосунків осіб, окреслена в загальних рисах у законі, наповнюється конкретним змістом, набирає своєї "плоті та крові". Проте в договорі немає потреби дублюва-ти положення, які є загальними для даного виду договору і пе-редбачені у відповідних нормативних актах (наприклад, щодо розмірів законної неустойки за порушення умов договору), оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, включені вони в договір чи ні. При визначенні окремих умов до-говору сторони можуть враховувати й взірцеві умови, вироблені практикою для договорів певного виду й опубліковані у пресі.

Свобода договору проявляється також у наділенні сторін правом включати в договір умови, які є характерними (істотни-ми) для різних договірних видів. Такі договори прийнято нази-вати "змішаними". До відносин сторін у змішаному договорі за-стосовуються у відповідних частинах закони та інші норматив-но-правові акти про договори, елементи яких містяться у зміша-ному договорі, якщо інше не випливає з угоди сторін або суті змішаного договору.

Договір, укладений сторонами з дотриманням вимог, не-обхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу на-самперед для самих сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в од-носторонньому порядку відмовлятися від виконання зо-бов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбаче-них угодою сторін або законом (ст. 525 ЦК). Обов'язкову силу для сторін має й такий договір, який законом не передбачений, але й не суперечить йому.

Договір набуває чинності з моменту його укладення і діє про-тягом строку, на який він укладений. Договір, який є чинним (дійсним), має обов'язкову силу не лише для сторін. Ним по-винні керуватися й органи, які вирішують спори між сторонами цього договору, захищаючи їхні права та інтереси.

Новелами нового ЦК, порівняно з ЦК 1963 р., є визначення понять публічного та попереднього договорів і договору про приєднання. Зрозуміло, йдеться не про винайдення якихось штучних конструкцій, відірваних від реалій життя.

Публічний договір - це узагальнене поняття цивільно - пра-вових договорів, завдяки яким забезпечуються потреби широ-кого кола споживачів у сферах роздрібної торгівлі, перевезення транспортом загального користування, надання послуг зв'язку, медичного, готельного, банківського обслуговування тощо. Для цих договорів властивими є, по-перше, визначене коло суб'єктів: ними, з одного боку, є особи (підприємці), що у вста-новленому порядку здійснюють підприємницьку діяльність в одній із зазначених вище сфер, а, з другого, будь-хто і кожний, хто до них звертається для задоволення своїх потреб у товарах чи послугах; по-друге, умови публічного договору встановлю-ються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за зако-ном надані відповідні пільги (наприклад пільги, які надані вете-ранам війни щодо сплати квартирної плати і комунальних по-слуг); по-третє, підприємець не повинен надавати переваги од-ному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного до-говору, якщо інше не встановлено законом. Оскільки діяльність підприємців по обслуговуванню широкого кола споживачів (на-приклад, громадян) є публічною, то й договори, що опосередко-вують цю діяльність, названі публічними. Зокрема, до публіч-них віднесені: договір роздрібної купівлі - продажу (п.2 ст.698); договір прокату (п.3 ст.787); договір побутового підряду (п.2 ст.865); договір перевезення транспортом загального користу-вання (п.2