ст. 915); договір банківського вкладу, в якому вклад-ником є фізична особа (пункт 2 ст. 1058); договір складського зберігання, укладений складом загального користування (п.2 ст. 957), та деякі інші. Важливою гарантією прав споживача є також положення про те, що підприємець не може відмовитися від ук-ладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві та-кою відмовою. Незалежно від відшкодування збитків споживач може наполягати на укладенні публічного договору з підприємцем, звернувшись до суду з позовом про спонукання підприємця укласти договір. У сфері регулювання відносин за публічними договорами можуть бути прийняті акти цивільного законодавства, що містять правила, обов'язкові для сторін при укладенні та виконанні публічного договору. Умови публічного договору, які суперечать цим обов'язковим правилам, а також є неоднаковими для усіх споживачів (за винятком тих, кому за за-коном надані відповідні пільги), вважаються нікчемними.
Як і публічний договір, договір приєднання є узагальненою категорією таких цивільно - правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і які укладаються лише шляхом приєднан-ня другої сторони до запропонованого тексту договору в цілому. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови до-говору. Звичайно, друга сторона сама вирішує, укладати чи не укладати договір на запропонованих їй умовах, тобто тут не по-рушується принцип свободи договору. Проте необхідність укла-дення особою договору приєднання, особливо у підприєм-ницькій діяльності, часто обумовлена економічними чи гео-графічними чинниками, коли можливість вибору контрагента є обмеженою. Договори приєднання найчастіше застосовуються у відносинах підприємців з громадянами, коли стандартні умови договорів повторюються неодноразово. Саме тут і розробляють-ся формуляри або інші стандартні форми, в яких умови догово-ру встановлюються однаковими для всіх споживачів і останні лише приєднуються до цих умов, наприклад, страхове свідоцтво (поліс) при особистому страхуванні (ст. 981 ЦК), іменна кви-танція при зберіганні речі в ломбарді (п. 1 ст. 967 ЦК) тощо. Такі договори приєднання є одночасно публічними договорами.
Можливість і допустимість зміни чи розірвання договору за вимогою сторони, яка приєдналась, залежать від того, хто заяв-ляє таку вимогу: підприємець чи будь-яка інша особа (фізична або юридична). Коли вимогу про зміну або розірвання договору приєднання заявляє особа (не підприємець), то вона має довес-ти, що завдяки укладенню договору вона позбавляється прав, які звичайно мала, або якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдна-лась. При цьому має бути доведено, що сторона, яка приєдна-лась виходячи із своїх інтересів, не прийняла б цих умов за на-явності у неї можливості брати участь у визначенні умов дого-вору. Значно більшої обачливості вимагається від особи, яка приєдналася до договору у зв'язку зі здійсненням нею підпри-ємницької діяльності. Сторона, яка надала договір для приєд-нання, може відмовити підприємцеві, що приєднався, у задово-ленні вимоги про зміну або розірвання договору, коли доведе, що сторона, яка приєдналась, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.
Практикою сучасного ділового спілкування вироблені певні процедури ведення переговорів щодо укладення в майбутньому договорів, створення спільних підприємств, реалізації господарських або соціальних проектів тощо. Такі переговори і домо-вленості часто завершуються прийняттям документа, який мо-же мати різну назву: протокол про наміри, попередній договір тощо. Проте для того, щоб такий документ породжував певні юридичні наслідки, він має відповідати ознакам попереднього договору, зазначеним у ст. 635 ЦК.
По-перше, у попередньому договорі міститься зобов'язання сторін протягом певного строку (у певний термін) укласти в майбутньому основний договір на умовах, встановлених попе-реднім договором. Законом може передбачатись обмеження що-до строку (терміну), в який має бути укладений основний до-говір на підставі попереднього договору.
По-друге, істотні умови майбутнього основного договору обумовлюються, як правило, на стадії попереднього договору. Якщо вони (або деякі з них) не визначені у попередньому дого-ворі, їх погодження здійснюється в основному договорі в поряд-ку, визначеному в попередньому договорі або актах цивільного законодавства.
Потрете, попередній договір укладається у формі, встанов-леній для основного договору, а якщо форма основного догово-ру не встановлена, - у письмовій формі. Це може бути один письмовий документ, підписаний сторонами, обмін листами, те-леграмами тощо.
Ініціативу щодо укладення основного договору може про-явити будь-яка із сторін попереднього договору в порядку обміну між ними офертою та акцептом. Зобов'язання, встанов-лене попереднім договором, припиняється, якщо основний до-говір не буде укладений протягом строку (у термін), встановле-ний попереднім договором, або якщо жодна із сторін не напра-вить другій стороні пропозицію про його укладення. Оскільки з попереднього договору виникає двостороннє зобов'язання сторін укласти основний договір, воно може бути реалізоване шляхом пред'явлення до сторони, яка ухиляється від укладення основного договору, вимоги (позову) в суд про спонукання її ук-ласти договір. Крім того, сторона, яка необгрунтовано ухи-ляється від укладення договору, передбаченого попереднім до-говором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім догово-ром або актами цивільного законодавства (п. 2 ст. 635).
Слід відзначити також правила нового ЦК, де йдеться про ук-ладення, зміну і розірвання договору, зокрема визначення по-нять "оферта", "акцепт", моменту та місця укладення договору, підстав для зміни або розірвання договору тощо.
Важливим як у теоретичному, так і практичному плані є пи-тання про систему договірного права, зокрема про систему (послідовність) розташування договірних інститутів у ЦК.