У ГК (ст. 173) дається загальне визначення господарського зобов'язання, яке об'єднує в собі майново-господарські та ор-ганізаційно-господарські зобов'язання, що можуть виникати, крім інших підстав, з господарських договорів та інших угод, пе-редбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать (ст. 174 ГК). А майново-госпо-дарськими визнаються цивільно - правові зобов'язання, що ви-никають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторо-на має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасника-ми господарських відносин, регулюються ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК (п. 1 ст. 175 ГК).

ГК містить також ряд загальних положень, що стосуються умов та порядку укладення, зміни і розірвання господарських договорів, вимог щодо виконання та забезпечення господарсь-ких зобов'язань, застосування санкцій за їх порушення та деякі інші.

Особливості правового регулювання окремих видів госпо-дарсько - договірних відносин визначені у розділі VІ ГК залеж-но від сфери суспільного виробництва, в якій складаються ці відносини, особливостей галузі господарювання, виду госпо-дарської діяльності, економічної форми результату цієї діяль-ності, простору, на якому складаються ці відносини (внутрішньому чи зовнішньому ринку), особливостей суб'єктів, між якими виникають господарські відносини. Зокрема, догово-ри поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, оренди майна та лізингу, міни (бартеру) та зберігання на товарному складі знаходяться у главі 30 "Особли-вості правового регулювання господарсько - торговельної діяль-ності". Агентському договору, яким опосередковуються відно-сини комерційного посередництва у сфері господарювання (агентські відносини), відведено місце у главі 31 ГК. Окремі гла-ви присвячені договорам перевезення вантажів (глава 32), капітального будівництва (глава 33), договорам у сфері інно-ваційної діяльності, зокрема договору на створення і передачу науково - технічної продукції (глава 34). Договори банківського обслуговування, зокрема кредитний, факторинговий, лізинго-вий договори, а також договори страхування, аудиту, угоди з цінними паперами охоплюються нормами, що розкривають особливості правового регулювання фінансової діяльності (гла-ва 35). Використання у підприємницькій діяльності прав інших суб'єктів господарювання (договір комерційної концесії) регу-люється нормами глави 36.І, нарешті, зовнішньоекономічні до-говори, зокрема інвестиційні, закріплені у положеннях глав 37 і 38 розділу VIІ "Зовнішньоекономічна діяльність".

Безумовно, таке розташування окремих видів господарських договорів у ГК залежно від сфер господарської діяльності має під собою певне підґрунтя. Проте виникає сумнів щодо відне-сення договорів оренди (лізингу) і складського зберігання до сфери господарсько - торговельної діяльності. Договори щодо використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності (глава 16), та комерційної концесії (глава 36) тяжіють до сфери інноваційної діяльності (глава 34). Поняття зовнішньоекономічного договору (глава 37) є узагальненим по-няттям окремих видів договорів (купівлі - продажу, майнового найму, перевезення тощо), що застосовуються у зовнішньоеко-номічній діяльності вітчизняних суб'єктів господарювання з участю іноземних суб'єктів.

Як відомо, прийняті Верховною Радою 29 листопада 2001 р. Цивільний і Господарський кодекси України не були підписані Президентом України і повернуті до істотного доопрацювання Верховній Раді, оскільки поряд з іншими недоліками в них дуб-люється багато положень договірного права, зокрема тих, що стосуються регулювання господарських договірних відносин.

Лише в січні 2003 р. Верховна Рада прийняла деякі зміни та доповнення до Цивільного і Господарського кодексів, врахував-ши зроблені Президентом зауваження до цих актів (хоч і не повністю). Обидва кодекси введені в дію з 1 січня 2004 р. Зо-крема, з метою усунення дублювання в цих кодексах норм про поставку, контрактацію, міну, постачання енергетичними та іншими ресурсами, найм (оренду), перевезення вантажів, до відповідних статей Цивільного кодексу, в яких дається визначен-ня цих договорів, додатково включені положення про те, що за-коном можуть бути передбачені особливості укладення та вико-нання того чи іншого договору. Інші ж статті, що стосуються по-ставки, контрактації, енергопостачання, міни, з ЦК виключені.

Проте залишаються без змін положення обох кодексів щодо регулювання відносин у сферах капітального будівництва, стра-хування, надання фінансових послуг, комерційної концесії та деяких інших сферах господарювання. Виникає запитання: а якими з цих положень, що часто за змістом відрізняються одне від одного, повинні керуватися сторони при укладенні та вико-нанні договорів, а також органи, що вирішують господарські спори?

Отже, проблеми кодифікації договірного права в Україні в сучасний період остаточно не вирішені. Володимир Луць В. Проблеми договірного регулювання майнових відносин за новим Цивільним та Господарським кодексами України // Українське комерційне право. -2003. - №4.

1.2 Принципи зобов’язального права за новим ЦК України та їх взаємозв’язок з правом Європейського співтовариства

Прийняття нового Цивільного кодексу (ЦК) України, попри всі ускладнення і обмеження кодифікаційного процесу у при-ватноправовій сфері, можна розглядати як важливий етап ре-формування як цивільного законодавства в цілому, так і його окремих інститутів.

Зобов'язальне право і за своїм значенням у системі цивільно-правових норм, і за обсягом правового матеріалу виходить далеко за межі звичних уявлень про правовий інститут і фак-тично являє собою структуровану підсистему, підгалузь цивільного права Кузнєцова Н. Принципи сучасного зобов 'язального права України // Українське комерційне право. -2003. - №4..

Слід зазначити, що зобов'язальне право як сукупність право-вих норм, що регулюють оборот матеріальних благ і цивільних прав у суспільстві, менше ніж інші норми зазнали істотних змін у процесі кодифікації. Принаймні цей висновок можна зробити стосовно загальних положень про зобов'язання. Водночас ок-ремі види зобов'язань (як договірних, так і позадоговірних) бу-ли суттєво трансформовані.

Це пояснюється