Потреби — джерело розумової і поведінкової активності людини, вони відбивають і його природні властивості (елементарні, чи природні, потреби: у їжі, одязі, сні, визначеній температурі існування й ін.), хоча при цьому бувають "соціально пофарбовані", і чисто соціальні характеристики, що сформувалися в суспільстві. У цій системі потреб не можна скидати з рахунків такі важливі, котрі часто виявляють себе в злочинному поводженні, як прагнення до самоствердження, прояву свого "Я", пізнанню і творчій діяльності. Інтереси, чи емоційно пофарбовані потреби, у більшій мері залежать від системи ціннісних орієнтацій особистості, інших змістовних характеристик її свідомості.

Під "мотиваційною сферою особистості" розуміється вся "сукупність її мотивів, що формуються і розвиваються протягом її життя". Ряд авторів думають, що можна говорити про сукупність мотивів і цілей.

Виділяються наступні основні мотиви, що лежать в основі злочинного поводження і злочинності:

1) суспільно-політичні: пристрій керування державою і суспільством, участь у цьому керуванні, вплив на нього і т.п.;

а) задоволення "абсолютних", тобто самих необхідних, життєво важливих потреб;

б) задоволення "відносних" потреб, що виникають в умовах соціально-економічної диференціації населення і порівняння людьми свого положення з положенням навколишніх;

в) досягнення свого "ідеалу" — деякого "матеріального стандарту" чи "соціального стандарту" (проникнення в "вищі шари" суспільства), на які орієнтоване дане обличчя, або іншого;

а) абсолютизація ідеї самоствердження, реалізації наявних потреб і інтересів у будь-яких формах;

б) самоствердження в тих формах, що можливі для обличчя в конкретних ситуаціях (невихована, нецивілізована людина звично відповідає образою на зауваження або утруднення у використанні судового порядку захисту честі і достоїнства веде до фізичної розправи з кривдником); сюди ж відносяться випадки, коли забита, що знаходиться в "нелюдських умовах" людина і затверджується "нелюдським" шляхом;

а) відсутня потреба і зацікавленість у співвідношенні своїх учинків з існуючими нормами поводження, законом;

б) вибірковість такого співвідношення (наприклад, тільки в умовах строго зовнішнього контролю або в спілкуванні з владу імущими, але не підлеглими і "безмовними людьми" і т.п.).

У злочинному поводженні і злочинності зазначені мотиви виявляються в різних сполученнях. Відзначається своєрідність кримінальної мотивації окремих груп злочинців (неповнолітніх, жінок і т.д.) або в різних типах ситуацій.

Ціннісні орієнтації — глибинні особистісні характеристики, що вказують на найбільш значимі для особистості об'єкти. Звичайно говорять про ієрархію ціннісних орієнтацій, що відбиває визначену перевагу особистістю одних цінностей у порівнянні з іншими. Важливе значення має також стійкість орієнтації, її інтенсивність.

У злочинців у системі ціннісних орієнтацій вищі місця займають індивідуально або кланово-егоїстичні. Вище усього в таких випадках буває "особисте матеріальне благополуччя", "необмежений прояв свого Я", створення для цього найбільш комфортних умов або вузькоклановий, груповий "егоїстичний" інтерес.

Серед орієнтацій-засобів злочинці в порівнянні з контрольною групою набагато частіше віддають пріоритет не своїм особистим позитивним якостям (здібностям, працьовитості, цілеспрямованості і т.п.), а матеріальній підтримці, "потрібним зв'язкам", будь-яким засобам по формулі: "хочеш жити — умій вертітися". Звідси — їхня ініціатива в підкупі державних службовців, екзаменаторів, використання вимагання і т.д.

Кримінологічне значення мають і категорії моралі, моральності, похідні від них поняття "добро" і "зло", "порядність і підлість", "вірність і віроломство", "гуманність і жорстокість", а також інші.

У злочинців фіксуються:

а) істотні пробіли в моральній свідомості, коли, наприклад, що формувався в кримінальному й аморальному середовищі підліток, дійсно, не знаком із суспільно схвалюваною системою моральних норм поводження і щиро думає, що "того, хто не правий, треба бити і бити жорстоко", "сам щось не урвеш, про тебе не подбають" і т.д.;

б) перекручування, що ведуть до морального конфлікту з загальноприйнятими в суспільстві нормами моралі, нормами моралі різних груп, "подвійної моралі".

Треба пам'ятати про неоднорідність моралі в суспільстві, розділеному на соціальні групи, стани. І кримінологічно істотно в цьому плані виявлення взаємозв'язків між злочинністю і мораллю різних соціальних груп, шарів населення.

В усіх випадках при дослідженні злочинця виникає питання: чому особистість з перекрученими потребами, інтересами, ціннісними орієнтаціями, моральними представленнями не зупинив закон, у тому числі карний з його строгими санкціями. Відповідь на це питання вимагає аналізу правосвідомості людини.

Правосвідомість багатьох злочинців специфічно, вона істотно відрізняється від правосвідомості облич з контрольної групи.

Якщо говорити про відношення злочинців до закону в цілому, то злочинці не займають якоюсь особою. Чітко вираженої позиції. У принципі ними визнається необхідність існування закону, усвідомлюється справедливість і гуманність багатьох охоронюваних їм положень. Але злочинці рідше, ніж обличчя з контрольної групи, відзначають творчу роль закону, його функцію соціального регулятора, гірше (за винятком частини державних, посадових, економічних злочинців) інформовані про державно-правові принципи пристрою суспільства, про соціальну роль закону, нормах різних галузей права. Думка про значно краще знання правопорушниками в порівнянні з іншими громадянами карного закону помилково:

по-перше, до здійснення першого злочину і його розкриття їхня правова поінформованість мало відрізняється від правової поінформованості інших осіб;

по-друге, отримані ними до і після злочину знання випадкові і безсистемні, різко обмежені особистим досвідом або досвідом тих, з ким ці особи знаходяться в контакті. Карний закон у даному випадку не грає належну попереджувальну роль саме у відношенні особливо нужденних у цьому осіб.

Злочинці набагато більше значення, чим обличчя з контрольної групи, додають стримуючої ролі санкцій.

Засуджені аж ніяк не завжди думають, що передбачені законом санкції варто зм'якшувати. Адже караються і ті діяння, від яких самі засуджені страждають. Але при цьому розрізняються представлення різних категорій засуджених про те, які саме