Складніше визначити тип особистості злочинців, що роблять так називані корисливі-насильницькі злочини, наприклад розбої і грабежі. Для рішення цього питання необхідно виходити з того, які мотиви злочину були головними. Так, якщо розбій відбувався з метою збагачення, то суб'єкта варто віднести до корисливого типу. Але практика показує, що деякі розбійні напади, наприклад, організуються лідерами відповідних злочинних груп не для збагачення цих лідерів, а для того. щоб згуртувати їхніх учасників, ще більше підкорити своєму впливу. Стало бути, такі злочини можуть відбуватися з некорисливих спонукань.

Мотиви насильницьких злочинів (убивства, тілесні ушкодження, зґвалтування) і хуліганства досить різноманітні. Узагалі назвати насильство мотивом помилково, тому що робити насильницькі дії заради самого насильства можуть лише психічно хворі, несамовиті люди. Поняття насильства багато в чому відбиває зовнішній характер дії, а не тільки його внутрішній зміст. Злочину проти особистості можуть відбуватися по мотивах особистого збагачення, тому винних варто відносити до корисливого типу. Деякі убивства і тілесні ушкодження відбуваються з хуліганських спонукань, по мотивах ревнощів і мести. Обличчя, дії яких направляються зазначеними стимулами, можуть бути віднесені до насильницького типу, а винні в зґвалтуванні й інших полових злочинах на ґрунті сексуальних спонукань - до сексуального.

Судячи з даних кримінологічних досліджень, на росту і підвищенні суспільної небезпеки насильницької злочинності відбилися наступні фактори:

Таким чином, серед основної маси злочинців за мотиваційними критеріями можна виділити:

Таке виділення носить умовний характер. Розуміється можуть бути виділені й інші типи. Легко помітити в приведеній типології, що вид злочинів не завжди збігається з типом особистості злочинця. Так, винний в убивстві (що являється насильницьким злочином по мотивах особистого збагачення) повинний бути віднесений до корисливого типу.

По характері антигромадської спрямованості і ціннісних орієнтацій мотив дуже важливий, але не єдина ознака для типології злочинців. Їхні типологічні групи можуть бути побудовані і по характері антигромадської спрямованості і ціннісних орієнтацій. У зв'язку з цим у кримінології виділяються групи, яким властиві:

-негативно-зневажливе відношення до особистості і її найважливіших благ: життя, здоров'ю, тілесній недоторканності, честі, спокою, достоїнству і т.д. Подібне відношення лежить і в основі навмисних агресивно-насильницьких злочинів - убивств, тілесних ушкоджень, зґвалтувань, образ і т.д., а також більшості випадків хуліганства;

-корисливі-приватновласницькі тенденції, зв'язані з ігноруванням права на усі види власності. Це характерно для здійснення розкрадань, крадіжок, шахрайства, хабарництва й інших корисливих злочинів;

-індивідуалістичне відношення до різних соціальних установок і розпоряджень, до своїх загальногромадянських, службових, сімейних, трудових і інших обов'язків. Подібні антисоціальні риси визначають здійснення ряду господарських злочинів, злочинів проти порядку керування, правосуддя, військових злочинів і ін.;

-легковажне-безвідповідальне і недбале відношення до встановлених соціальних цінностей і своїх обов'язків стосовно них, що виявляється в різних необережних злочинах.

- орієнтовані на абсолютний пріоритет своїх власних потреб (чи потреб своїх рідних і близьких);

- орієнтовані на необхідність задоволення елементарних життєвих потреб.

По ступені суспільної небезпеки можливе виділення типів злочинців і по ступені їхньої суспільної небезпеки, криміногенної зараженості, її виразності й активності:

- особливо небезпечні злочинці (активні антисоціальні) - багаторазово суджені рецидивісти, стійка злочинна діяльність яких носить характер активної опозиції суспільству, її цінностям і нормам; вони наполегливо втягують у таку діяльність інших облич (коррупционерів; загально-кримінальних злочинців, у числі яких особливо необхідно виділити професійних злочинців /для який кримінально-карні дії є єдиним чи головним джерелом засобів до існування/ і ін.). Для особливо небезпечних злочинців типово те, що сприятливі для здійснення злочинів ситуації вони активно створюють самі;

- десоціалізовано небезпечні злочинці (пасивні асоціальні) - особи, “що випали” із системи нормальних зв'язків і спілкування, тривалий час ведучі паразитичне, часто бездомне, існування. Це бурлаки, жебрачки, тунеядці. Багато хто з них алкоголіки. На відміну від особливо небезпечних злочинців вони, в основному, пасивні і як би “пливуть за течією”. Ситуацію для здійснення корисливих правопорушень самі звичайно не створюють, а використовують обставини, що складаються. Як і особливо небезпечні злочинці, представники цього типу стійкі у своїх установках і протиправному поводженні;

- хитливі злочинці - особи, що вчиняють злочини (часом неодноразово) не в силу стійких антигромадських установок і представлень, а в зв'язку з включеністю в життєдіяльність деяких груп негативної спрямованості, ведення способу життя на грані соціально прийнятного й антигромадського. Вони відрізняються частковою криміногенною зараженістю, у якій сполучаються риси особистості злочинця й особливості особистості законослухняного громадянина. Найбільш розповсюдженими представниками цього типу є правопорушники, що роблять у нетверезому стані дрібні розкрадання і крадіжки, хуліганство, рідше - грабежі, розбої, деякі насильницькі злочини. При істотній зміні життєвих обставин у кращу сторону й ефективний виховний вплив вони здатні утриматися від протиправних дій;