Взагалі сьогодні на Заході спостерігається тенденція до індивідуалізації та персоналізації режимів праці. Це важли-ва риса сучасного виробництва, саме вона буде відзначати застосування робочої сили в XXI ст., коли будуть врахову-ватися вік, сімейний стан, психіка, особисті схильності, життєвий біологічний ритм тощо та залежно від цього визначати-меться трудове навантаження кожного працівника. Саме не відповідає інтересам працюючих та дасть змогу підвищити продуктивність праці. За ним — майбутнє.

Висновки

Таким чином, в трудовому праві України норма робочого часу (відповідний робочий день, робочий тиждень) виступає одночасно як суспільне необхідна і як обов'язкова частка участі робітників і службовців у створенні суспільного продукту.

Юридичною формою закріплення міри тривалості праці і методом правового нормування робочого часу в широкому ро-зумінні виступає закон. Разом з тим нормативні угоди відігра-ють важливу роль в регламентації розподілу та обліку робочого часу. В правилах внутрішнього трудового розпорядку окремих підприємств встановлюється розпорядок робочого дня. Графік змін, порядок обліку робочого часу та інші важливі елементи режиму робочого часу. Істотною ознакою робочого часу є те, що він є часом, протягом якого робітник або службовець внас-лідок обов'язків, що випливають з трудових правовідносин, по-винен виконувати свою трудову функцію або іншу роботу, що йому доручається.

Як виняток, робочим часом визначаються також окремі відрізки часу, протягом яких працівник вільний від виконання своїх трудових обов'язків, але йому виплачується за цей час заробітна плата. Такі періоди прямо вказуються в законі і зара-ховуються в робочий час (перерви для жінок для годування дитини, для вантажників, перерви для обігріву в холодні пори року та ін.).

Отже, робочим часом є час, протягом якого робітник або службовець відповідно до правил внутрішнього трудового роз-порядку повинен перебувати на місці виконання робіт і вико-нувати свою трудову функцію або іншу доручену йому роботу.

Задача 1.

Власник концерну „Хімпром” Сумської області своїм наказом зобов'язав вісьмох працівників працювати надурочно 20 годин щомісячно. Два працівники відмовились залишитись після роботи. Вони заявили, що наказ суперечить чинному законодавству.

Посилаючись на закон, визначте, чи правомірний наказ?

Відповідь.

Відповідно до ст. 62 Кодексу законів про працю України Відомості Верховної Ради УРСР, 1971, додаток до N 50, ст. 375 (далі по тексту „КЗпП") надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61 КЗпП).

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій цієї статті.

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:

при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

Таким чином, з огляду на статтю 62 КЗпП, якщо даних вісьмох працівників залучали до надурочних робіт у випадках, які не перелічені в ст. 62 КЗпП, то наказ власника концерну „Хімпром” Сумської області буде незаконним.

Згідно ст. 63 КЗпП до надурочних робіт (стаття 62 КЗпП) забороняється залучати:

вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 176);

осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);

робітників і службовців, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (стаття 220).

Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт.

Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (стаття 177).

Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).

Відповідно до ч. 1, ст. 11 Закону України „Про охорону праці” не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Згідно ч. 3, ст. 12 Закону України „Про охорону праці” залучення інвалідів до надурочних