Спосіб скоєння злочину висту-пає як обов'язкова ознака складу злочину у випадках, коли він:

прямо зазначений у законі, наприклад, грабіж,, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 186 КК);

однозначно випливає із змісту закону, про що свідчить харак-тер дії, опис якої містить диспозиція статті. Так, способом погрози вчинити вбивство є психічне насильство (ст. 129 КК).

Спосіб має важливе кримінально-правове значення. Якщо він є обов'язковою ознакою складу злочину, то його встановлення в справі є необхідним. Відсутність даного способу виключає склад злочину.

Спосіб має істотне значення для пра-вильної кваліфікації злочину, його аналіз дає можливість зробити висновок про інші ознаки й елементи складу злочину. Спосіб важ-ливий для диференціації кримінальної відповідальності. Так, зале-жно від способу вчинення злочину диференціюється відповідаль-ність за корисливі злочини проти власності (статті 185-191). Спосіб впливає на створення кваліфікованих чи особливо кваліфікованих складів злочинів, а також на виділення спеціальних норм КК. В нашому випадку був скоєний грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, тому спосіб скоєння злочину є обов’язковою ознакою складу злочину.

Вирішуючи питання про наявність в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки як проникнення у житло, слід мати на увазі слідуюче п. 30 Положення № 12..

Проникнення - це вторгнення у житло з метою вчинення крадіжки, грабежу чи розбою. Воно може здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, а також з допомогою різних засобів, які дозволяють винній особі викрадати майно із житла без входу в нього.

Житло - це приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).

Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від жилих будівель погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення).

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки, належить з'ясовувати, з якою метою вона опинилася у житлі і коли у неї виник умисел на заволодіння майном. Якщо винна особа опинилась у житлі без наміру вчинити злочин, а потім заволоділа чужим майном, її дії не можна кваліфікувати як вчинені з проникненням у житло. Якщо ж вона потрапила у житло з відповідного дозволу, використавши для цього дійсний чи вигаданий привід, з метою викрадення майна чи заволодіння ним, її дії належить кваліфікувати як вчинені з проникненням у житло.

Якщо дії, розпочаті як крадіжка з проникненням у житло, переросли в грабіж чи розбій, їх належить кваліфікувати відповідно за ч. 3 ст. 185 чи ч. 3 ст. 186 КК як вчинені з проникненням у житло.

Суб’єкт злочину – це особа, яка скоїла суспільно-небезпечне діяння та яка здатна згідно із законом понести за нього кримінальну відповідальність. Устименко В.В. Специальный субъект преступления, Харьков, 1989, стр. 9

Частина 1 ст. 18 КК визначає, що «суб'єктом злочину є фізична осуд-на особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримі-нальна відповідальність». Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це осо-ба фізична, осудна, яка досягла певного віку.

Як зазначено в ч. 1 ст. 18, обов'язковою ознакою суб'єкта зло-чину є осудність особи. У частині 1 ст. 19 вказано, що «осудною ви-знається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними».

В нашому випадку, Грищенко та Майсурадзе повинні бути осудними, для того щоб їх діяння мало склад злочину (відповідно до кожного).

Згідно з ч. 1 ст. 18 суб'єктом злочину може бути тільки фізич-на осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність. Цей вік визначаєть-ся саме до часу вчинення злочину.

Тому дуже важливо при розслі-дуванні і розгляді кримінальної справи встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). У тому ж разі, коли від-сутні документи, що підтверджують вік, необхідне проведення судово-медичної експертизи.

Скоєння суспільне небезпечного діяння особою, яка не досягла на час вчинення злочину визначеного законом віку, свідчить про від-сутність суб'єкта злочину, а, отже, про відсутність складу злочину, внаслідок чого виключається і кримінальна відповідальність.

У частині 1 ст. 22 прямо зазначено, що «кримінальній відповіда-льності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років». Цей вік називають загальним віком кримінальної відповідальності. У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності — чотирнадцять років — за окремі, прямо перелічені законом злочини. Серед цих злочинів зазначено злочин, який ми аналізуємо. Таким чином Грищенко та Майсурадзе для того, щоб бути суб’єктом скоєного ними злочину повинні мати вік 14 років або старші на момент скоєння злочину.

Суб'єктивна сторона злочину — це внутрішня сторона зло-чину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості і волі до суспільна небезпечного діяння, котре нею вчи-няється, і до його наслідків.

Зміст суб'єктивної сторони складу зло-чину характеризують певні юридичні ознаки. Такими ознаками є вина, мотив та мета вчинення злочину. Вони тісно пов'язані між со-бою, проте їх зміст і значення у