Вбивство признається скоєним умисне, коли винна особа усвідомлювала, що здійснює зазіхання на життя іншої людини, передбачала, що наслідком його діяння буде (може бути) смерть потерпілого, і бажала (прямий умисел) або свідомо допускало (непрямий умисел) настання такого наслідку.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність у винного умислу на вбивство, варто виходити із сукупності всіх обставин справи й брати до уваги ті з них, які можуть свідчити про бажання або свідоме допущення винним смерті потерпілого. При цьому насамперед варто враховувати спосіб, знаряддя й засоби здійснення злочину, кількість, характер і локалізацію заподіяних тілесних ушкоджень, причини припинення дій з боку винної особи, його взаємини з потерпілим, поводження обох, що передувало події злочину. Про умисел у позбавленні життя свідчить навмисне нанесення ушкоджень у життєво важливі органи потерпілого, у результаті чого наступає його смерть.

В нашому випадку у діях Щемаченко та Кириченко присутня вина у формі прямого умислу.

Вина, будучи обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину, не вичерпує її змісту. Важливу роль у характерис-тиці суб'єктивної сторони грають також мотив і мета злочину.

Мотив злочину — це спонукання до вчинення злочину, а мета — уявлення про його суспільно небезпечний наслідок, про ту шкоду, яка завдяки для винного настане для охоронюваних кримінальним зако-ном відносин і яка, проте, є для нього бажаною. З огляду на це мо-тив дозволяє визначити, чому особа вчиняє злочин, а мета — зара-ди чого, до якого результату спрямована її суспільне небезпечна ді-яльність. Звідси очевидно, що, по-перше, про мотиви і мету злочину можна говорити лише у разі вчинення умисних злочинів. При цьо-му мета може бути тільки в злочинах, вчинюваних з прямим умис-лом, тому що вона є свідченням бажання певного наслідку. По-дру-ге, суб'єктивна сторона містить у собі не всі мотиви і мету, а тільки ті з них, що визначають суспільну небезпечність, антисоціальну спрямованість діяння, впливають на ступінь його тяжкості або сту-пінь суспільної небезпечності особи винного.

На відміну від вини мотив і мета в структурі суб'єктивної сто-рони є факультативними ознаками, тобто такими, які в характерис-тиці суб'єктивної сторони різних злочинів можуть відігравати різну роль. Залежно від законодавчого опису суб'єктивної сторони конкрет-них злочинів мотив і мета можуть виконувати роль: 1) обов'язкових, 2) кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак або 3) ознак, що пом'якшують чи обтяжують покарання.

Обов'язковими ознаками мотив і мета виступають у тих випад-ках, коли законодавець передбачає їх у диспозиціях статей: або пря-мо вказує на них, або вони однозначно випливають із характеру ді-яння.

В нашому випадку мотив є обов’язковою ознакою злочину для Кириченко, так як вона пішла на злочин з корисливих мотивів, що й дозволило кваліфікувати її дії за п. 6, ч. 2 ст. 115 КК.

Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: (при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання. Характеризується необережністю.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

Для відмежування умисного вбивства (ст. 115 КК) від вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини слід кваліфікувати за ст. 117 КК, якщо воно вчинене під час пологів або одразу ж після них. Вчинення цих дій через деякий час після пологів за відсутності кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, тягне відповідальність за ч. 1 зазначеної статті.

При засудженні особи за декількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК (в нашому випадку) покарання за кожним пунктом цієї статті окремо не призначається. Проте при його призначенні необхідно враховувати наявність у діях винного декількох кваліфікуючих ознак умисного вбивства як обставин, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого злочину.

У випадках, коли винна особа, вчинюючи умисне вбивство, керувалась не одним, а декількома мотивами, судам належить з'ясовувати, який із них був домінуючим, і кваліфікувати злочинні дії за тим пунктом ч. 2 ст. 115 КК, яким визначено відповідальність за вчинення вбивства з такого мотиву. Разом з тим в окремих випадках залежно від конкретних обставин справи можлива кваліфікація дій винної особи і за кількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК, якщо буде встановлено, що передбачені ними мотиви (мета) рівною мірою викликали у винного рішучість вчинити вбивство.

Умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, а також без ознак, передбачених статтями 116-118 КК, зокрема в обопільній сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 115 КК.

Обставинами,