п. 2 ст. 67 КК вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина друга або третя статті 28);

вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані.

Задача 2

Грищенко і Майсурадзе вночі, зламавши замок, проникли в будинок Паська, звідки викрали продукти харчування та одяг на загальну суму 145 грн. При виході з будинку їх зустрів Пасько, який намагався затримати Грищенка та
Майсурадзе і вилучити викрадене. Злочинці нанесли йому легкі тілесні
ушкодження що спричинило короткочасний розлад здоров'я, і з викраденим майном втекли.

Кваліфікуйте дії Грищенко та Майсурадзе.

Відповідь.

1. Загальний висновок щодо наявності в діянні складу злочину.

Дії Грищенко та Майсурадзе слід кваліфікувати за ч.. 2,3 ст. 186 „Грабіж” Кримінального кодексу України (далі КК України) Офіційний вісник України, 2001, N 21 (08.06.2001), ст. 920, так як згідно ч. 2 п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України № 12 від 25.12.1992 „Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” "Вісник Верховного суду України", 2003, N 1(35) (далі „Постанова № 12”) Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, не дивлячись на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування - в залежності від характеру насильства чи погроз як грабіж чи розбій.

2. Суспільно-політична характеристика злочину.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Грабіж є злочином проти власності.

Згідно ст. 186 КК Грабіж – це відкрите викрадення чужого майна (грабіж)

Грабіж - більше небезпечна, ніж крадіжка, форма викрадення. На відміну від крадіжки при грабежі викрадення майна носить відкритий характер. У Постанові № 12 сказано, що грабіж - це відкрите викрадення майна в присутності потерпілого або інших осіб, якщо винна особа усвідомлює цю обставину (абз.2 п. 5). Однак необхідно мати у на увазі, що одна лише фактична присутність потерпілого або інших осіб при викраденні майна не перетворює автоматично його в грабіж. Відкритим викрадення може визнаватися тільки тоді, коли потерпілий або інші особи усвідомлювали характер вчинених винним дій і сприймали їх як злочинні (об'єктивну ознаку), а викрадач усвідомлював що вони розуміють протиправний характер вчиненого ним зазіхання (суб'єктивна ознака). Вирішальним моментом для оцінки викрадення як відкритого необхідно вважати суб'єктивні ознаки.

У цьому зв'язку таємним, а не відкритим, буде викрадення, коли суб'єкт вилучає майно в присутності інших осіб, які помилково вважають, що дії винного правомірні, на що останній і розраховує. Крадіжкою, а не грабежом, варто визнавати викрадення, вчиняючи яке, суб'єкт уважав, що діє таємно, хоча в дійсності інші особи спостерігали за його діями й усвідомлювали їхній характер. Крадіжкою варто також визнавати викрадення майна в присутності осіб, які хоча й не були співучасниками цього злочину, але у зв'язку з певними відносинами з винним (сімейні й особисті зв'язки, попередня загальна злочинна діяльність тощо) не будуть приймати, на його думку, мер до викриття чиненого їм злочину.

Викрадення індивідуального майна в присутності малолітнього, котрий розумів характер і значення чинених винним дій, якщо при цьому й сам винний знав або допускав що малолітній розуміє те, що відбувається, охоплюється поняттям грабежу.

Викрадення повинне визнаватися відкритим без насильства й у тих випадках, коли винний діє раптово (за допомогою ривка), прибігаючи до певних зусиль (не придушуючи волі потерпілого) для заволодіння майном.

3. Детальний юридичний аналіз складу злочину, який базується
на обставинах, викладених в умовах задачі.

Об'єктом злочину є ті суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охо-рону закону про кримінальну відповідальність Таций В. Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. Харьков, 1988. С. 66.

У науці кримінального права найпоширенішою є триступене-ва класифікація об'єктів «за вертикаллю» (загальний, родовий і без-посередній). Ця класифікація цілком відповідає потребам практики, дуже логічна, бо вона ґрунтується на співвідношенні філософських категорій «загального», «особливого» і «окремого».

Загальним тут є вся сукупність суспільних відносин, які охоро-няються кримінальним законом (загальний об'єкт), особливим — окремі однорідні за своїми властивостями групи цих відносин, які охороняються певною сукупністю кримінально-правових норм (ро-довий об'єкт), окремим — конкретні суспільні відносини, які охо-роняються конкретними кримінально-правовими нормами від кон-кретних злочинних посягань (безпосередній об'єкт). Така класифі-кація дає змогу визначити об'єкти кримінально-правової охорони на різних рівнях їх узагальнення.

Родовим об’єктом даного злочину є власність, безпосереднім об’єктом злочину є приватна власність, предмет злочину – одяг та продукти харчування.

Об'єктивна сторона злочину є процес суспільно небезпечного і протиправного зазіхання на охоронювані законом інтереси, розглянутий з його зовнішньої сторони з погляду послідовного розвитку тих подій і явищ, що починаються зі злочинної дії (бездіяльності) суб'єкта і закінчуються настанням злочинного результату11 Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. М., 1960. С.9.

.

Усі ознаки об'єктивної сторони злочину з погляду їх описуван-ня (закріплення) у диспозиціях статей Особливої частини КК мож-на поділити на дві групи: обов'язкові (необхідні) і факультативні.

До обов'язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяль-ності. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільне не-безпечної поведінки людини, не може бути вчинений жоден