повільна перебудова системи державного професійного утворення, неадекватність обсягів, структури і форм первинної професійної підготовки громадян змінам у попиті на робочу силу в професійному розрізі, недостатня її розвиненість, система вторинного навчання (перепідготовка і підвищення кваліфікації), орієнтована лише на окремі групи населення, що бідує в працевлаштуванні, слабка зацікавленість роботодавців у підвищенні кваліфікації працюючій і їхній перепідготовці;

надзвичайно складна ситуація з працевлаштуванням окремих соціально - демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, демобілізованих військовослужбовців і інших). Збереження селективного підходу при вивільненні робочої сили і прийомі на роботу в залежності від статі, віку, стану здоров'я, недотримання повною мірою норм трудового законодавства про режим і охорону праці окремих груп населення;

велика диференціація ринків праці, наявність значного числа територій з напруженою ситуацією у сфері зайнятості при обмежених можливостях переміщення робочої сили по території області, що свідчить про те, що перспективи розвитку окремих галузей і виробництв не націлені поки на всебічний облік таких факторів, як людські ресурси і забезпечення зайнятості населення [ 32, 3-6].

1.2. Сприяння в працевлаштуванні молоді

Відповідно до Декларації „Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” [10] державна молодіжна політика в Україні є пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави.

Державна молодіжна політика в Україні – це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.

Одним з головних завдань державної молодіжної політики є вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді, залучення молоді до активної участі у економічному розвитку України, надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійній підготовці.

Державна молодіжна політика поширюється на громадян України віком від 14 до 35 років незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять і здійснюється через органи державної влади, установи, соціальні інститути та об’єднання молодих громадян [ 29, 65-66].

Одним з головних напрямів державної молодіжної політики є розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для здобуття молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки, забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту з урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних потреб суспільства.

Держава повинна здійснювати заходи по задоволенню специфічних потреб особливих груп населення.

Повинен надаватися пріоритет заходам, спрямованим на розв’язання серйозної і зростаючої проблеми безробіття серед молоді. Для цього слід мати на увазі тенденції в структурних змінах, із тим, щоб забезпечити розвиток та використання здібностей молоді згідно з потребами економіки [38, 6].

До спеціальних міжнародних правових актів про навчання та зайнятість молоді відносяться Резолюція 1998 року „Про зайнятість молоді”, Рекомендація № 136 1970 року „Про спеціальні програми забезпечення зайнятості і підготовки молоді з метою розвитку” [7], Рекомендація № 45 1935 року „Про безробіття серед молоді” [5], Конвенція № 138 „Про мінімальний дитячий вік” [ 27].

З урахуванням національних вимог, згідно з національним законодавством та практикою такі заходи повинні включати доступну для всіх загальну освіту, а також програми професійної орієнтації та навчання, для того, щоб допомогти цим особам знайти роботу, покращити їх можливості працевлаштування та підвищити їх прибутки, створити систему підготовки кадрів, пов’язану із системою освіти та ринку праці. Ці заходи мають бути спрямовані на створення служби професійної орієнтації та працевлаштування, що сприяє вступу цих осіб на ринок праці та здійснює їм допомогу у пошуку роботи, яка відповідає їх кваліфікації та здібностям, створення програм, що сприяють зайнятості у конкретних районах, місцевостях або галузях, створення програм адаптації до структурних змін, створення заходів по безперервній підготовці та перепідготовці кадрів, створення заходів реабілітації, здійснення добровільної мобільності, створення програм сприяння праці не по найму та кооперативам працівників [7].

Держава повинна приймати спеціальні заходи в інтересах молоді, в особливості, сприяти державним та приватним установам та підприємствам наймати та професійно навчати молодь за допомогою методів, що відповідають національним умовам та практиці. Хоча першочергову увагу слід приділяти працевлаштуванню молоді на постійну роботу, спеціальні програми можуть бути розроблені з метою надання молоді роботи на добровільних засадах для здійснення суспільних, особливо місцевих проектів, які носять соціальний характер [7].

Доцільно розробляти спеціальні програми, в яких професійна підготовка та праця чергувалися б таким чином, щоб здійснювати допомогу молоді в пошуках першої роботи. Слід привести до відповідності можливості в сфері професійної підготовки з технічним та економічним розвитком та підвищити якість такої підготовки. Також слід приймати міри для полегшення переходу від навчання у школі до праці і для здійснення можливості працевлаштування по завершенню професійної підготовки, забезпечити охорону та гігієну праці працюючої молоді [8].

Вказані заходи повинні ретельно контролюватися та відповідати положенням міжнародних конвенцій і рекомендацій по праці, що відносяться до зайнятості молоді, умовам зайнятості, передбаченим національним законодавством та практикою. З метою сприяння здійснення таких заходів можуть передбачатися стимули, що відповідають умовам та практиці країни. Держава за участю