Підприємствам доцільно було б сприяти введенню гнучких графіків роботи, для того, щоб молодь мала змогу отримувати освіту та професійну підготовку без відриву від виробництва та з відривом від виробництва при наявності домовленості, досягнутої на підприємстві. Повинна стимулюватися активна роль підприємств у наданні молодим найомним робітникам безперервної професійної підготовки. Одночасно молодь і підприємства повинні стимулюватися до більш гнучкого підходу в набутті професійних навичок, що відповідають необхідним потребам. Слід виявляти перешкоди на шляху найму молоді і приймати, по мірі можливості та необхідності, зусилля по їх усуненню, забезпечуючи одночасно захист зайнятості кожному працівникові [33, 263-269].

Держава за участю соціальних партнерів повинна сприяти підприємництву та самозайнятості молоді, створенню життєздатних малих та середніх підприємств, оскільки вони є одним з найважливіших джерел отримання молоддю робочих місць. Держава та соціальні партнери повинні сприяти проведенню та підтримці проведення політики по відношенню до молоді, що визнає роль освіти та молодіжних організацій у розвитку почуття соціальної відповідальності, ініціативи та співробітництва.

Наприкінці XX ст. виникли широкомасштабні проблеми, які потрібно вирішувати за допомогою-програм забезпечення зайнятості і підготовки молоді.

Ці програми призначені для того, щоб дати молодим людям необхідну кваліфікацію, дозволити їм призвичаюватися до темпів змін у суспільстві і активно приймати участь у розвитку своєї країни. Вони представляють собою засіб вирішення проблем зайнятості і безробіття серед молоді у відповідності з положеннями, існуючими в міжнародних актах та національному законодавстві [ 33, 263-269].

Рекомендація №136 1970 р. "Про спеціальні програми забезпечення зайнятості і підготовки молоді з метою розвитку" [7] встановлює мету, методи і гарантії для таких програм. При її прийнятті враховувалась важливість того, що ці програми повністю відповідали основним міжнародним нормам у сфері умов праці, в особливості положенням Конвенції 1930 р. про примусову працю і Конвенцію 1957р. про припинення примусової праці.

Спеціальними програмами вважаються програми двох видів. По-перше, це програми, що відповідають потребам у сфері зайнятості та навчання молоді, які не задоволені існуючими програмами освіти і професійного навчання. По-друге, ці програми, що дають молоді, насамперед безробітній, яка має освіту або технічну кваліфікацію, можливість використовувати свою працю на благо суспільства. Спеціальні програми повинні повністю відповідати регулярним програмам освіти молоді, повинні мати тимчасовий характер і бути розраховані на задоволення поточних і невідкладних економічних та соціальних потреб [40, 127-128].

Соціальні програми не повинні здійснюватися таким чином, щоб це відкривало можливість для зниження трудових норм, і служби учасників програм не повинні використовуватися в інтересах приватних осіб або підприємств.

Участь у спеціальних програмах повинна бути добровільною.

Спеціальні програми першого виду повинні: *

надавати молоді, що знаходиться у несприятливому положенні, таку освіту, кваліфікацію і трудові навички, які їй необхідні для здійснення корисної і вигідної економічної діяльності для включення у життя суспільства; *

сприяти участі молоді в національному економічному і соціальному розвитку, включаючи сільське та сільськогосподарське виробництво; *

забезпечувати молоді, яка інакше була б безробітною, корисне зайняття, пов'язане з економічним і соціальним розвитком.

Спеціальні програми другого виду - це програми, що дозволяють молоді, отримавши освіту або технічну кваліфікацію, які необхідні суспільству, використовувати їх в інтересах суспільства. Вони повинні стимулювати інтерес молоді до економічного та соціального розвитку країни і розвивати у неї почуття відповідальності перед країною. Учасники повинні використовуватися в тих сферах, для яких вони спеціально підготовлені.

Керівництво спеціальними програмами та їх координація на національному рівні повинні здійснюватися відповідним органом або органами, встановленими компетентним органом влади. В них повинні входити, по мірі можливості, поряд з представниками уряду, також представники профспілок, підприємців і молодіжних організацій для забезпечення активної участі в плануванні, здійсненні, координації, інспектуванні та оцінці соціальних програм [8].

Проблеми зайнятості молоді передбачається вирішувати з обліком не тільки поточних потреб у робочій силі, але і перспективних задач.

З метою створення максимально сприятливих умов для працевлаштування незайнятої молоді, враховуючи неоднорідність її вікового та статевого складу, освітнього та професійно-кваліфікаційного рівня й інші фактори, що впливають на формування потреби у праці, потрібно здійснити такі заходи: *

визначити квоти для працевлаштування різних категорій молоді при бронюванні робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення” [9]; *

забезпечити відповідність заброньованих робочих місць професійно-кваліфікаційному складу молоді; *

розробити нормативно-правовий механізм, який гарантував би забезпечення молоді, що розпочинає трудову діяльність, першим робочим місцем відповідно до Закону України "Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні”[10]; *

забезпечити режим найбільшого сприяння працевлаштуванню на додаткові робочі місця, що створюються за участю коштів державного фонду сприяння зайнятості населення, безробітних з числа молоді, передусім випускників шкіл-інтернатів, дитячих будинків, спеціальних навчально-виховних шкіл і професійних училищ, підлітків, що залишили навчання, осіб, звільнених із установ, що виконують покарання, та інших категорій молоді, яка звернулась до державної служби зайнятості [38, 16].

Програма працевлаштування молоді на існуючі і новостворювані робочі місця доповнюється заходами, спрямованими на підтримку підприємницьких ініціатив молоді, розвитку самозайнятості та ремісництва.

Для цього необхідно визначити пріоритетні напрями діяльності суб'єктів молодіжного підприємництва (зокрема виробництво і переробку сільськогосподарської продукції, виробництво продовольчих, промислових товарів широкого вжитку, лікарських препаратів і медичної техніки, надання виробничих, побутових і комунальних послуг, будівництво житлового, виробничого та соціального призначення, інноваційна діяльність); розробляючи програми "Молодіжне підприємництво", передбачити встановлення пільгового режиму