Контрольна робота з правознавства

План:

Трудове право. Робочий час   

1. Поняття і види робочого часу   

2. Режим і облік робочого часу   

3. Надурочна робота   

4. Ненормований робочий день   

5. Чергування

Задача

Поняття і види робочого часу.

Робочий час – це час, протягом якого працівник зобов'язаний трудитися відповідно до трудового договору і законодавства про працю. Законодавство передбачає такі види робочого часу: нормальна і скорочена тривалість робочого часу, неповний робочий час та ненормований робочий день.

Тривалість робочого часу за нормального робочого тижня не може перевищувати 40 годин. Це є загальна норма, яка не залежить від кількості робочих днів на тиждень. Отже, за п'яти- або шестиденного робочого тижня загальна кількість годин не повинна перевищувати 40. Звідси щоденна робота за п'ятиденного робочого тижня не повинна перевищувати 8, за шестиденного — 7 годин.

Підприємства та організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу.

Деякі категорії працівників мають скорочені (неповні) обсяги робочого часу. До них, зокрема, належать неповнолітні: працівникам віком од 16 до 18 років установлюється 36 годин на тиждень; для осіб віком од 15 до 16 років (учні віком од 14 до 15 років, які працюють у період канікул) — 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості вказаного вище робочого часу (для осіб відповідного віку); працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, не більш як 36 годин на тиждень; учителям у середньому встановлено шестигодинний робочий день; лікарям, наприклад стоматологам, лікарям поліклінік, станцій, кабінетів установлено 5,5-годинний робочий день; лікарям лікарень, середньому медичному персоналові лікарень, інших стаціонарних лікарських закладів, спеціалізованих санаторіїв, лікарям ясел та деяким іншим установлено 6,5-годинний робочий день.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за власні кошти на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

До того ж працівники можуть мати неповний робочий час. Чим відрізняється він од скороченого робочого часу? По-перше, для вирішення питання про встановлення неповного робочого часу працівникові зазвичай необхідно отримати згоду власника (уповноваженого ним органу), а за скороченого робочого часу цього не потрібно. По-друге, оплата праці за неповний робочий час здійснюється пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку, а за скорочений час — в повному розмірі ставки (окладу) працівника. По-третє, за неповний робочий час можливе зменшення тривалості як робочого дня, так і днів робочого тижня.

Можливість працювати неповний робочий час здебільшого використовується особами за певних життєвих обставин, скажімо, за необхідності догляду за дітьми, хворими членами сім'ї, у зв'язку з навчанням, станом здоров'я і т. ін. Неповний робочий час установлюється обов'язково на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, яка перебуває під її піклуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку.

З огляду на специфіку й характер трудової діяльності певної частини населення (державних службовців, осіб адміністративного, управлінського, технічного, господарського персоналу — директорів, начальників, бухгалтерів, економістів, юристів, програмістів, інженерів і т. д.) законодавством передбачено можливість роботи понад установлену нормальну тривалість робочого часу.

Списки професій, посад і робіт, за якими дозволяється застосування ненормованого робочого дня, розробляються власником (уповноваженим ним органом), а також профспілкою (іншим органом, уповноваженим на представництво трудового колективу) і включаються в колективний договір.

2. Режим і облік робочого часу

Існують такі режими графіка роботи:

а) режим роботи з поділом робочого дня на частини;

б) змінний (гнучкий) графік;

в) режим, при якому ведеться підсумований облік робочого часу.

При поділі робочого дня на частини у робочому дні є перерви, які не враховуються при обліку робочого часу.

Основну частину робочого часу при режимі змінного (гнучкого) графіка робочого часу складає фіксований час – час обов'язкової присутності працівника на роботі. За своєю тривалістю він зазвичай складає основну частину робочого часу. Решту робочого часу складає змінний (гнучкий) час, визначений працівником на власний розсуд. Оскільки режим змінного (гнучкого) графіка може застосовуватися в двох варіантах (з використанням елементів режиму підсумованого обліку робочого часу або без такого використання), змінний робочий час повинен бути відпрацьований працівником таким чином, щоб у цілому була дотримана тривалість роботи, встановлена правилами внутрішнього трудового розпорядку чи графіком змінності в розрахунку на день (якщо не використовуються елементи підсумованого обліку робочого часу) або тривалість робочого часу, встановлена на обліковий період (при застосуванні одночасно з режимом змінного (гнучкого) графіка роботи підсумованого обліку робочого часу).

Особливим різновидом режиму робочого часу є режим, при якому ведеться підсумований облік робочого часу. Режим підсумованого обліку робочого часу може запроваджуватися на бсзперервно діючих підприємствах, в установах і організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (праці) не може додержуватися встановлена законодавством для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу.

3агального нормативно-правового акта, який би визначав порядок застосування підсумованого обліку робочого часу, немає. Генеральною угодою на 1999-2000 роки лише передбачалася підготовка і затвердження такого акта, але це зобов'язання не було виконане.

До цього часу в Україні