5. Чергування

У радянський період у трудовому законодавстві широко використовувалася правова конструкція чергування. Чергуванням вважалося перебування працівника на підприємстві, в установі, організації за розпорядженням адміністрації до початку чи після закінчення робочого дня, у вихідні, святкові дні як відповідального за порядок і для оперативного вирішення невідкладних питань.

Зараз там, де є необхідність у відповідальних чергових, є і відповідні посади, відповідні працівники, до обов'язків яких входить чергування. Очевидно, до чергування при необхідності можуть бути залучені й інші працівники за їх згодою. За умови додержання вимоги добровільності працівники можуть залучатися до чергування у випадках і порядку, встановлених постановою Секретаріату ВЦРПС від 2 квітня 1954 року, чинною і сьогодні. Залучення працівників до чергування можливе у виняткових випадках після закінчення робочого дня, у вихідні та святкові дні. Забороняється залучати працівників до чергування частіше одного разу на місяць. Тривалість чергування разом з тривалістю роботи не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу з урахуванням часу чергування. Якщо ж працівник залучається до чергування у вихідний чи святковий день, працівникові повинен бути наданий відгул протягом найближчих 10 днів. Тривалість відгулу повинна дорівнювати тривалості чергування.

В Україні зберігають силу окремі спеціальні правила про чергування, встановлені актами Союзу РСР. Також в Україні з'явилися нормативні акти, в яких вживається термін "чергування". Наприклад, Державним митним комітетом було видано наказ "Про чергування керівного складу митниць", відповідно до якого начальникам митниць було доручено забезпечити обов'язкове чергування керівного складу (начальників і заступників начальників митниць і митних постів), а також співробітників служб з боротьби з контрабандою і порушенням митних правил у святкові, передсвяткові, вихідні та передвихідні дні. Чергування, час якого включається до робочого часу, передбачене п. 5.3 Правил визначення робочого часу та часу відпочинку екіпажів повітряних суден цивільної авіації України. Досить часто у святкові та неробочі дні запроваджується чергування керівництва Кабінету Міністрів України і керівництва міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Сторони Генеральної угоди на 1999-2000 роки взяли на себе зобов'язання підготувати і затвердити положення про порядок чергування працівників і внести пов'язані з цим пропозиції про зміну і доповнення законодавства про працю. Але ця умова Генеральної угоди не була виконана.

Задача

Старший інспектор з кадрових питань автозаводу Біла Є.Р., яка має двох дітей до 8 років, звернулася до директора заводу Гринько Н.В. із заявою про встановлення їй неповного робочого тижня – додаткових вихідних в середу і п’ятницю, але наказом по заводу № 35 від 28/04/1999 року прохання Білої Є.Р. було задоволено частково – надано додатковий вихідний день лише в п’ятницю. У відповідь на наполягання Б.Є.Р. про надання двох вихідних днів директор заводу наказом № 92 від 26/09/1999 відмінив свій наказ № 35 від 28/04/1999 року про встановлення їй додаткового дня – п’ятницю і запропонував роботу з неповним робочим днем – 7 годин, а наказом № 93 від 29/9/1999 р. оголосив догану за те, що вона не виходила на роботу у вказані вище дні (середу, п’ятницю), тобто за прогули.

Не одержавши підтримки з боку профкому і комісії по трудових спорах Б.Є.Р. 16/11/1999 р. подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, вважаючи це формою протесту проти свавільних, на її думку, дій директора заводу. Відпрацювавши після подання заяви двоє тижнів і не дочекавшись з цього приводу відповідного наказу, вона залишила роботу, продовжуючи заявляти про своє бажання працювати на заводі за умов дотримання гарантій її трудових прав.

В подальшому директор заводу Гринько видав наказ № 15 від 15/02/2000 про звільнення за угодою профкому з роботи Б.Є.Р. згідно ст. 40 п. 4 КЗПП України (прогули без поважної причини). Після цього Б.Є.Р. звернулась до районного  суду з позовом про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу – з 30/11/99 р. по 6/06/00 р., дотримання гарантії її трудового права на неповний робочий тиждень і відшкодування морального збитку у сумі 1000 грн.

Завдання:  

1. Посилаючись на конкретні нормативні акти і логічні міркування, дайте розгорнуті оцінки всім зазначеним в ситуаційній задачі діям старшого інспектору з кадрових питань Б.Є.Р. та директора автозаводу Г.Н.В.  

2. В залежності від висновків про правомірність цих дій, поясніть резолютивну частину рішення від 6/06/2000 р. за позовом Б.Є.Р. з дотриманням вимог цивільно-процесуального КУ щодо її форми і змісту.

Розв'язання

1. Казус аналізується згідно з законодавством, чинним на 1999-2000р.р.

Згідно з ч.1 ст. 56 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) жінка, яка має дитину віком до 14 років, має право просити встановити їй неповний робочий тиждень. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний задовольнити це прохання. Тобто старший інспектор з кадрових питань Б.Є.Р. діяла в межах чинного законодавства, коли наполягала на наданні додаткових вихідних тоді, коли вона бажала. Її права було порушено, однак, не вийшовши на роботу у середу та п'ятницю після видання директором заводу наказу № 92 від 26/09/1999, вона порушила трудову дисципліну. Згідно з ч.3 ст. 38 КЗпП працівник має право у визначений ним строк