Представництво засновується на адміністративному акті у випадку, коли представник зобов”язався діяти від імені токо, кого представляє, в силу адміністративного розпорядження останнього.

Представництво засноване на законі, називається обов”язковим або законним. Воно виникає тільки у випадках, прямо передбачених в законі.

2. Договір

Договір доручення (лат. Mandatum) походить з громадського обов”язку і дружби, у зв”язку з ним для нього характерна наявність взаємної довіри сторін. В юридичній літературі договір ддоручення часто називають договором про представництво Гражданское право/ под ред Е.А.Суханова – М.2000. Договір доручення, який не зобов”язує до представництва, не може вважатися договором доручення Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права – М., 1975. Але у зв”язку з цим слід зазначити, що відносини, які опосередковані договором доручення, суттєво відрізняються від інших форм юридичного посередництва, в яких посередники діють в інтересах інших осіб, але від власного імені (договір комісії, комерційні представники і т. ін.). Учасники цивільних відносин для здійснення своїх прав та обов”язків часто доручають іншим особам здійснити для них юридичні дії, тобто такі дії, які тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Сфера застосування договору доручення (додаток № 3) в цивільному обороті досить широка. З метою захисту прав і законних інтересів учасники цивільних правовідносин укладають договори доручення з організаціями або особами, які можуть надати різні юридичні послуги на високому професійному рівні (розпорядження майном, ведення справ у судах).

Істотно збільшилося застосування договору доручення в умовах ринкової економіки, бо цей договір є практично вигідною правовою формою надання послуг за участю брокерів, зокрема в діяльності фондових і валютних бірж та бірж нерухомості.

2.1. Предмет договору

Предметом договору доручення є виконання однією особою від імені іншої юридичних дій. Найчастіше такі юридичні дії пов”язані із виконанням цивільно-правових угод, в яких повірений виконує дії від імені довірителя.

В таких угодах стороною є довіритель, саме він набуває прав і є зобов”язаним стосовно осіб, з якими повірений уклав угоду за доручення довірителя. Адже юридично дії повіреного є діями самого довірителя, з яким через повіреного вступають у відносини треті особи. Набуття прав особою, яка не є учасникомугоди, можливе також при укладанні договору на користь третьої особи ст.160 Цивільного кодексу України. Але в такому договорі кредитор завжди діє в своїх інтересах, а не в інтересах іншої особи. Крім того, відповідно до договору доручення на третю особу не можуть покладатися обов”яки.

Не всякі юридичні дії можуть бути предметом договору доручення. Передусім вони повинні бути правомірні – не можна доручити здійснення незаконноїоперації. Через повіреного також не можуть бути здійснені дії суто особистого характеру, наприклад, заповіту.

Договір доручення є двостороннім (він передбачає не тільки обов”язки повіреного, але й обов”язки довірителя – прийняти виконання, а в деяких випадках також сплатити винагороду і т.д.), консенсуальним (тобто вважається укладеним з моменту досягнення угоди між сторонами); він може бути оплатним і безоплатним.

Взаємність прав і обов”язків повіреного і довірителя визначає договір доручення як двосторонній договір. Причому взаємність має місце як при оплатному так і безоплатному договорі. У безоплатному договорі доручення на довірителя покладаються обов”язки прийняти все виконане повіреним, а також забезпечити останнього коштами, необхідними для виконання доручення.

Договір доручення належить до консенсуальних договорів, бо вважається укладеним у момент досягнення між сторонами згоди.

Договір доручення може бути оплатним і безоплатним. У ст. 387 ЦК УРСР зазначено, що довіритель зобов”язаний сплатити повіреному винагороду тільки в тому разі, якщо це передбачено договором або затвердженими у встановленому порядку правилами.

Крім того, в цій статті є вказівка на те, “що громадяни не можуть отрумувати винагороду за виконання договору доручення, крім випадків прямо визначених в законі”.

Строк договору доручення залежить від характеру доручення. В ЦК України в нормах, які регулюють договір доручення, нічого не сказано про строк дії договору доручення.

Предметом договору доручення можуть бути тільки юридичні дії повіреного – підписання документів, укладання угод тощо.Але, виконуючи юридичні дії, повірена особа виконує і фактичні дії – пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо. Слід зазначити, що ці фактичні дії підпорядковані меті виконання юридичних дій і тому вони не мають самостійного значення. Вони є умовою належного виконання договору доручення, а не його предметом.

Мета договору доручення – здійснення повіреним прав довірителя, набуття, зміна і припинення для нього прав та обов”язків шляхом здійснення угод.

Слід зазначити, що дії повіреного щодо третіх осіб, здійсненні в межах повноважень, визначених договором, створюють або припиняють права та обов”язки безпосередньо для довірителя. Сам повірений, як представник, ніяких прав та обов”язків із угод, здійснених третьою особою, не набуває.

Форма договору доручення може бути усною і письмовою відповідно за загальних правил про форму угоди (статті 42-47 ЦК України) і про форму договору (ст. 154 Цк України).

Відповідно до ст. 44 ЦК УКраїни договори доручення між організаціями та з участю