організацій укладаються у письмовій формі.
Договір доручення між громадянами на обумовлену на даний період суму також укладаються у письмовій формі. Договри доручення, що укладаються за нотаріальною формою, можуть бути нотаріально посвідчені.
На підставі договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність і тим самим легалізує повіреного як представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору дорученя. Довіреність може охоплювати лише частину юридичних дій, обумовлених у договорі доручення.
Наприклад, при укладенні договору доручення на ведення справи із захисту майнових інтересів довірителя у договорі можуть бути зазаначені такі юридичні дії повіреного:
проведення правової експертизи документів;
представництво інтересів довірителя в органах державної влади і управління, в арбітражному суді та ін.
По цій справі довірителем було видано довіреність на участь у засіданні господарського суду. Договір доручення і довіреність є документами, які оформляються для належного використання повіреним вказівок довірителя.
Отже, договір доручення є юридичним фактом, на підставі якого виникає добровільне представництво, проте представництво, ширше договірного представництва, бо підставами представництва взагалі можуть бути закон, адміністративний акт, трудовий договір ст.62 ЦК України.
2.2. Зміст договору
Зміст договору доручення, як спільного юридичного акта сторін, становлять по- перше, умови, щодо яких сторони дійшли згоди, і по-друге, ті умови, що приймаються ними як обов”язкові на підставі чинного законодавства.
Зміст договору, як відомо, розкривається через права та обов”язки його учасників, що визначені умовами договору.
Сторонами договору доручення є повірений і довіритель.
Повірений – особа, яка зобов”язується виконати юридичні дії, довіритель – особа, яка доручає повіреному виконати всі дії.
Повіреним і довірителем можуть бути дієздатні громадяни та юридичні особи.
Юридичні особи, які володіють спеціальною правоздатністю, можуть виступати стороню договору доручення, якщо це не входить за її рамки. Повіреними за договром доручення, що передбачає комерційне представництво, можуть бути тільки комерційні юридичні особи, громадяни, що здійснюють діяльність як підприємці без утворення юридичної особи.
У деяких випадках повіреним за договором певного змісту може бути тільки особа, яка має ліцензію на право здійснення представницьких функцій у відповідній сфері.
Слід мати на увазі, що юридичні особи повинні діяти в межах статутної правоздатності, а громадяни, які укладають і виконують договори доручення з комерційною метою, мають бути зареєстровані як підприємці.
В юридичні літературі існує думка про те, що повірений є виразником не тільки волі довірителя, а й своєї волі. За відсутності волевиявлення з боку повіреного юридичний ефект у вигляді договіру не настане Гражданское право / Под ред. Е.А. Суханова – М., 2000.
Головним обов”язком повіреного є виконання доручення відповідно до вказівок довірителя (ч. 1 ст.388 ЦК України).
Вимога особисто виконати доручення стосується лише юридичних дій, що становлять предмет договору. Для здійснення фактичних дій, які супроводжують юридичні дії, повірений може залучити інших осіб, зокрема перекладача для участі в переговорах, друкарку для підготовки документів. Причому залучення помічників допускається без повідомлення про це довірителя, оскільки ці особи не виконують юридичних дій.
Але якщо в договорі є прямі вказівки на нерозголошення інформації будь-яким особам, з якими не пов”язане виконання юридичних дій, повірений звичайно повинен зберігати конфіденційність інформації.
Особисте виконання доручення повіреним може стати неможливим через об”єктивні причини (хвороба, дія непереборної сили і т. ін.) .Якщо за таких умов інтереси довірителя вимагають невідкладного здійснення відповідних юридичних дій, а повірений не міг попередньо направити запит довірителеві або не отримав своєчасної відповіді на свій запит, він може передати виконання доручення іншій особі (ч. 2 ст. 388 ЦК України). В цьому разі повірений зобов”язується повідомити довірителя про передачу виконання доручення іншим особам (ч.3 ст. 388 ЦК України).
Таким чином, договір доручення належить до тих цивільно-правових договорів, за якими допустиме лише особисте виконання.
Відповідно до ст. 389 ЦК України повірений має право передати виконання доручення іншій особі (заступникові) лише у двох випадках:
коли він уповноважений на це договором
змушений до цього силою обставин з метою захисту інтересів довірителя
Частина 2 ст. 389 ЦК України встановлює застереження, що повірений відповідає за вибір заступника. На практиці може виникнути проблема щодо тлумачення цієї частини статті. Є всі підстави проведення аналогій між статтями 68 і 389 ЦК України. Йдеться про те, що повірений не відповідає за дії заступника, якщо проти його кандидатури не заперечував довіритель. Оскільки повірений діє в інтересах довірителя, він зобов”язаний виконувати доручення відповідно до вказівок довірителя.
Вказівки довірителя визначають, як мають реалізовуватися повноваження повіреного.
На повіреного покдладається обов”язок повідомляти довірителеві на його вимогу всі дані про хід виконання доручення, що дає можливість впливати на виконання доручення.
Після виконання доручення повірений зобов”язаний без зволікання надати довірителеві звіт з додатком документів, які підтверджують здійснення повіреним юридичних дій і витрат. Форма звіту законом не передбачена, і тому він може бути наданий як в усній, так і в письмовій формі. Але якщо договір передбачає письмову форму звіту, то звичайно надається письмовий звіт.
Звіт повіреного повинен містити всі відомості( рахунків, квитанцій та ін.) про здійснені ним дії та досягнуті результати. Така інформація необхідна довірителеві для здійснення прав і викоанння обов”язків,що виникли в наслідок дій повіреного.
Письмова форма обов”язкова, коли за характером доручення необхідний додаток до звіту письмових документів. Вимога закону представити звіт без гаяння часу означає, що повірений повинен зробити це зі