Істотний обов”язок повіреного – термінова передача довірителеві всього отриманого у зв”язку з виконанням довіреного.

Повірений діє за рахунок довірителя. З цього випливає два обов”язки довірителя (в законодавстві вони регламентовані ч.2 п.2 і п.3 ст. 391 ЦК України):

Витрати повіреного мають бути необхідними і будь-яку кількісну межу для них не встановлено. Якщо навіть сторони погодили розмір витрат у договорі, це не зобороняє повіреному вимагати оплати додаткових витрат за умови, що вони були потрібні для ведення справи.

Якщо довіритель не виконає названі обов”язки, його можна вважати боржником.

При укладенні оплатних договорів доручення довіритель зобов”язаний також виплатити повіреному винагороду за належне виконання договору.

Строк у договорі доручення визначається з урахуванням характеру доручення, яке має реалізовувати повірений. Якщо повірений не виконає доручення у строки, визначені, договором, прострочення тягне за собою відшкодування збитків, виплату неустойки, якщо це передбачено договором. На практиці частіше сторони не вказують точний термін виконання. Вони лише визначають повний період часу, протягом якого бажано виконати доручення.

2.3. Припинення договору

Договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договорів, тобто у зв”язку з виконанням повіреним обов”язків з реалізації повноважень.

Крім того, закон ст. 392 ЦК України встановлює інші підстави припинення договору доручення, а саме:

Особисто-довірчий характер взаємовідносин довірителя і повіреного зумовлює те, що угода про відмову довірителя від свого права анулювати доручення, а повіреного відмовитися від нього у будь-який час є недійсною. Це правило імперативне, воно не залежить від мотивів відмови.

Наприклад, сторони уклали договір доручення, в якому записали умову про те, що повірений не має права відмовитися від виконання доручення або довіритель не має права скасуваьти доручення. Ця умова угоди може бути визнана недійсною як така, що суперечить ч. 2 ст. 392 ЦК України.

Якщо доручення Припиняється внаслідок скасування його довірителем, то у разі потреби захисту інтересів повіреного припускається, що доручення зберігає чинність, поки повірений не дізнався або повинен був дізнаватися про припинення доручення (ч.3 ст.392 ЦК України).

Якщо повірений відмовився від договору за умов, коли довіритель позбавлений можливості замінити його чи інакше забезпечити свої інтереси, то повірений зобов”язаний відшкодувати збитки (ч.4 ст. 392 ЦК України), завдані припиненням договору.

Враховуючи можливість припинення частково виконаного договору доручення, закон передбачає механізм захисту інтересів сторін.

У разі припинення частково виконаного договору доручення довіритель зобов”язаний винагородити повіреного відповідно до виконаної роботи, якщо винагороду передбачено договором або затвердженими у встановленому порядку правилами, а також до зазначених умов відшкодувати збитки.

Але якщо повірений узнав чи повинен був узнати про припинення доручення, довіритель не виплачує винагороду і не відшкодовує збитки, якщо повірений продовжує виконувати доручення.

Характерною ознакою договру є те, що закон встановлюєобов”язок щодо спадкоємців померлого повіреного, а також щодо ліквідатора юридичної особи, яка була повіреним (ст. 394 ЦК України).

У разі смерті повіреного його спадкоємці зобов”язані повідомити довірителя про припинення договору доручення і вжити заходів щодо охорони майна довірителя.

Такий самий обов”язок покладається на ліквідатора юридичної особи, яка була повіреним.

Особисто-довірчий характер взаємовідносин довірителя і повіреного впливає на наслідки його припинення.Неможливим є правонаступництво за зобов”язаннями повіреного і довірителя. Якщо спадкоємці фізичної особи, сторони в договрі доручення або правонаступники такої юридичної особи виявляють бажання продовжити відносини відповідно до договору доручення – продовження неможливе. У цьому випадку необхідно укладати новий договір.

3. Довіреність

Довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що не суперечать ї статутові (положенню) або загальному положенню про організаціїї даного виду.

Видача довіреності є односторонньою угодою. Здійснення довіреності – одностороння угода, з чого слідує, що згода представника не потребується. Однак слід відзначити, що в підставі довіреності, як правило, лежить договір. А довіреність має першорядне значення для третіх осіб, з якими вступає у цивільно-правові відносини представник, а не для самого представника або особи, яку представляють.

Довіреність є іменним документом, а тому в ній обов”язково має бути вказано, хто і кому видав довіреність.

Довіреність є фудунціарною угодою, тобто такою угодою, яка тісно пов”язана з особою представника. У зв”язку з цим закон вказує, що особа, якій видана довіреність, повинна особисто здійснити ті дії, на які вона повноважена.

Довіреність здійснюється тільки в письмовій формі.

Довіреність на укладення угод, що перебують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громадських організацій повинна бути нотаріально посвідчена.

Довіреність може бути засвідчена як нотаріусами державних нотаріальних контор, так і приватними нотаріусами, що мають відповідне свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Довіреність є строковою угодою, тобто угодою, яка укладається на певний строк. Максимальний строк дії довіреності визначається трьома роками. Строк дії тієї або іншої довіреності повинен бути вказаний в її тексті. Обчислюється строк дії довіреності з дня її видачі. У випадку, коли в довіреності вказаний строк, на який вона видається, - довіреність зберігає силу протягом одного року.

Із вказаного вище правила