Суспільна небезпека – оцінна категорія, що характеризується певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об’єктам, що охороняються кримінальним законом.

Ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину: цінністю того блага, на яке посягає злочин; шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину; способи діяння; мотивами діяння, формою та ступенем вини.

Друга ознака злочину – кримінальна протиправність – указує, що лише діяння, прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином.

Третя ознака – винність – указує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Там, де нема вини, нема злочину. Діяння може бути суспільно небезпечним, але якщо нема вини – це не злочин.

Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання.

Є різні позиції щодо відмежування злочинів від інших правопорушень. Одна з них базується на визначенні ступеня суспільної небезпеки. Злочином вважають найбільш суспільно небезпечні правопорушення. Якщо у правопорушенні наявні всі вище перелічені ознаки, кажуть, що в ньому є склад злочину, а отже, воно є злочином. Якщо ж у діянні відсутня якась із перелічених ознак, то воно не вважається злочином.

Кримінальним законодавством передбачено кілька видів злочинів:

1) Особливо тяжкі злочини (умисне вбивство, бандитизм, державна зрада та ін.);

2) Тяжкі злочини (умисне тяжке тілесне пошкодження, контрабанда, розголошення державної таємниці та ін.);

3) Менш тяжкі злочини (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, зловживання владою або посадовим становищем тощо);

4) Злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки (глум над державною символікою, незаконне полювання тощо).

2. Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем

Для обґрунтованого залучення до кримінальної відповідальності і правильної кваліфікації вчиненого необхідний установить чи наявність відсутність у діяннях обличчя ознак конкретного складу злочину. Тому виникає потреба в ретельному аналізі кожної ознаки складу злочину, передбаченого ст. 262 КК України.

а) Об’єкт злочину

Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становщем являє собою велику небезпеку для суспільства не тільки сам по собі, але і тому, що здатен стимулювати зростання різноманітних видів тяжких злочинів. За думкою спеціалістів, сьогодні в Україні у громадян незаконно зберігається за самими приблизними підрахунками близько 1 млн стволів незареєстрованої вогнепальної зброї.

Відповідальність за цей злочин передбачена ст. 262 КК України.

Об’єкт злочину – громадська безпека у сфері поводження зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами.

Об’єктом даного виду злочину є суспільні відносини, що забезпечують безпеку при обігу предметів, що вказані у диспозиції ст. 262 КК України, являються частиною родового об’єкту злочинів проти суспільної небезпеки та громадського порядку.

Предмети, які перелічені у диспозиції ст. 262 КК України представляють собою підвищену небезпеку для правоохоронюваних інтересів. Безконтрольне поводження із ними створюють небезпеку для життя і здоров’я громадян, знищення та пошкодженню майна.

Відносини стосовно обігу зброї регулюються на основі дозвільної системи, яка представляє собою сукупність правил, які регламентують порядок провадження, придбання, користування, зберігання, реалізації та перевезення зброї.

Ці відносини являють собою ту сферу суспільної безпеки, на яку посягає злочин, передбачений ст. 262 КК України, і являються безпосереднім об’єктом даного злочину.

Положення цієї статті направлені передусім на те, щоб попередити можливість попадання у руки злочинних елементів та застосування вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв, холодної зброї, а також зброї масового знищення, а також матеріалів і обладнання, які можуть бути використані при створенні зброї масового знищення у злочинних діяннях, на те, щоб виключити можливість нещасних випадків та гарантувати використання зброї та інших предметів за призначенням тільки із суспільно корисною метою. Суспільна безпека захищається шляхом встановлення правил та відповідальністю за порушення цих правил.

б) Предмет злочину

Предмет злочину – вогнепальна зброя – “всі види бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї (крім гладкоствольної мисливської), для проведення пострілу з якої використовується сила тиску газів, що утворюються при згоранні вибухової речовини (пороху або інших спеціальних горючих сумішей)”11 Абзац 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» від 8 липня 1994 р.

, холодна зброя – “знаряддя та пристрої, які відповідають стандартним зразкам або історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, що мають колючий, колючо-ріжучий, рубаючий роздроблюючий або ударний ефект (багнет, стілет, ніж, кинжал, нунчаку, кастет тощо) і призначенні для ураження живої цілі” Пункт 5 згаданої постанови., бойові припаси – “патрони, артилерійські снаряди, бомби, міни, гранати, бойові частини ракет і торпед та інші вироби або вибухові пристрої у зібраному вигляді, спорядженні вибуховою речовиною і призначені для стрільби з вогнестрільної зброї чи для вчинення вибуху”11 Абзац 2 п. 4 згаданої постанови., а також вибухові речовини.

Перелік предметів, що становлять предмет даного злочину носить вичерпний характер. Ці предмети поєднує ряд загальних якостей.

По-перше, вогнепальна зброя та інші предмети, що зазначені у даній статті, являються джерелом підвищеної небезпеки. Всі ці предмети являють собою реальну загрозу суспільній небезпеці, якщо використовуються із порушенням правил поводження із ними.

Друга ознака цієї групи предметів – мета, з якою вони виготовлені. Цільове призначення будь-якої зброї – ураження живого організму, знищення предметів матеріального світу. У загальновикористовуваному значенні під зброєю розуміють