невиконанні норм виробітку залежить від чиєї вини сталося їх
невиконання. Якщо невиконання норм виробітку сталося з вини працівника, оплата провадиться довідно до виконаної роботи. При невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботи. Місячна заробітна плата в цьому разі не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (ст. 111 КЗпП).
Оплата праці при виготовленні продукції, що виявилася браком, також залежить
від провини працівника. Якщо виготовлення бракованої продукції сталося не з вини працівника, оплата праці по її виготовленню провадиться за зниженими розцінками. Місячна заробітна плата працівника в цих випадках не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).
Брак виробів, що стався внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі, а також брак не з вини працівника, виявлений після приймання виробу органом технічного контролю, оплачується цьому працівникові нарівні з придатними виробами. Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає. Частковий брак з вини працівника оплачується залежно від ступеня придатності продукції за заниженими розцінками (ст. 112 КЗпП).
Ступінь придатності виготовленої продукції і відповідно до цього рівень зниження розцінок визначає власник або уповноважений ним орган. Та обставина, що за брак з вини працівника заробітна плата не нараховується і не сплачується або сплачується у пониженому розмірі, не виключає матеріальної відповідальності працівника за псування матеріалів чи іншу завдану шкоду.
Оплата часу простою відповідно до ст. 113 КЗпП також лежить від наявності провини працівника. Якщо простій не з вини працівника і він попередив власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) початок простою, час простою оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Час простою з вини працівника не оплачується. Не оплачується також час страйку працівників, які беруть у ньому участь.
Оплата при переведенні на іншу роботу залежить від виду переведення: постійного чи тимчасового, а також від підстав переведення. При постійному переведенні працівника на нижчеоплачувану роботу за працівником зберігається його попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення.
У тих випадках, коли у результаті переміщення працівника зменшується заробіток з незалежних від нього причин, провадиться доплата до попереднього середнього заробітку протягом двох місяців з дня переміщення (ст. 114 КЗпП).
При переведенні працівника внаслідок простою на іншу роботу за працівником,
якщо робота є нижчеоплачуваною зберігається середній заробіток за попередньою роботою за умови, що він викопує норми виробітку. За працівником, який не виконує норми виробітку або переведений на почасове оплачувану роботу, зберігається його тарифна ставка (оклад) (ч З ст. 34 КЗпП).
Вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості
виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою (ст. 178 КЗпП).
Оплата роботи за сумісництвом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 провадиться за фактично виконану роботу. При встановленні сумісниками з почасовою оплатою праці нормованих завдань на підставі технічно обгрунтованих норм оплата провадиться за кінцевими результатами за фактично виконаний обсяг робіт.
Література:
1. Конституція України. — К., 2000.
2. Кодекс законів про працю України. - К., 2003.
3. Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991р. // ВВРУ. -1991.-№ 14.-Ст. 170.
4. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991р. //ВВРУ. - 1991. -№ 21. -Ст. 252.
5. Закон України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР при переході республіки до ринкової економіки" від 20 березня 1991 р. // ВВРУ. - 1991. -№ 23. - Ст. 267.
6. Дисциплінарний статус Прокуратури України від 6 листопада '-1991 р. // ВВРУ. - 1992. - № 4. - Ст. 15.
7. Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991р. // ВВРУ. - 1992. -№ 13.-Ст. 178.
8. Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991р. // ВВРУ. - 1991. - № 20. - Ст. 249.
9. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. - Харків, 2001.
10.Болотова Н.Б., Чанишева Г.І. Трудове право України: Підручник. - К., 2000.
11. Карпенко Д.О. Основи трудового права України: Навч. посібник. — К., 2003.
12. Пилипенко П.Д. Трудове право України: Навч. посібник. - К., 2003.
13. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права: Монографія. -Львів, 1999.
14. Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку: Монографія. -К., 1999.
15. Становлення та розвиток цивільних і трудових відносин у сучасній Україні: Монографія.-К., 2001.
16. Державотворення і правотворення в Україні: Монографія. - К., 2001.
17. Процевський В. Виникнення трудових правовідносин з державними службовцями//Право України.-2001.-№ 11.-С. 75.
18. Жернаков В. Міжнародний аспект правового регулювання соціально-трудових
відносин // Право України. - 2001. - № 4. - С. 59.
"Стичинський Б.С., Зуб І.В., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до
законодавства України про працю. - К., 2003.
Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: теоретико-правовий
аспект: Монографія. - К., 2001.
Хуторян Н.м. Матеріальна відповідальність сторін трудових відносин.
-К.,2002.