згідно ст. 220 КК – це приховування громадянином, зокрема власником або службовою особою суб'єкта господарської діяльності, своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові. Цей злочин карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Якби Петренко не повернув банкові кредит (а він не зміг би його повернути через стійку фінансову неспроможність), банкові було б завдано велику матеріальну шкоду. Але банк не видав Петренкові кредит, оскільки злочин було виявлено на стадії закінченого замаху: Петренко виконав усі дії, які вважав необхідним для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі. Судова практика свідчить, що за замах на злочин, як правило, призначається менше покарання, аніж за закінчений злочин.
Вчинення зазначених у ст. 220 діянь громадянином – суб'єктом підприємницької діяльності передбаченого цією статтею злочину не утворює, оскільки ст. 220 передбачено відповідальність лише за приховування неплатоспроможності суб'єктів господарської діяльності, які є юридичними особами. Однак Петренко не є громадянином – суб'єктом підприємницької діяльності, а є директором приватного підприємства – юридичної особи. Отже, дія ст. 220 на його приватне підприємство поширюється.
Приховування стійкої фінансової неспроможності – це злочин невеликої тяжкості у сфері господарської діяльності (розділ VII КК). Його об'єктом є суспільні відносини у сфері виконання суб'єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань.
Об'єктивну сторону злочину характеризують:
1) діяння у вигляді приховування стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності;
2) спосіб дії – подання недостовірних відомостей;
3) наслідок – велика матеріальна шкода кредиторові (в даному випадку відсутній, оскільки скоєно замах на злочин);
4) причинний зв'язок між діянням та наслідком.
Стаття 220 КК передбачає відповідальність за приховування стійкої фінансової неспроможності тільки шляхом дій. Тобто особа шляхом подання недостовірних відомостей вводить дійсного чи потенційного кредитора в оману щодо свого фінансового становища. Це можуть бути дії, якими породжується помилкове уявлення кредитора щодо фінансової спроможності суб'єкта господарської діяльності (супротивної сторони), або таке уявлення закріплюється чи продовжується у часі.
Стійка фінансова неспроможність означає, що суб'єкт господарської діяльності насправді не може виконати грошові зобов'язання в певному розмірі протягом визначеного законом періоду часу.
Велика матеріальна шкода кредиторові — це п'ятсот чи більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Така шкода може бути завдана одному кредитору або бути сумарною. Матеріальна шкода — це завдані кредитору збитки, під якими розуміються втрата або пошкодження майна, додаткові витрати (вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), неодержані доходи, які були б одержані у разі належного виконання зобов'язання.
При кваліфікації цього злочину слід враховувати, що велика матеріальна шкода має бути в причинному зв'язку не із стійкою фінансовою неспроможністю, а з її приховуванням шляхом подання недостовірних відомостей. Тому для кваліфікації не має значення причина стійкої фінансової неспроможності. Завдання великої матеріальної шкоди кредитору та державі, яка є в причинному зв'язку із самою стійкою фінансовою неспроможністю, потребує іншої кваліфікації — залежно від причини такої неспроможності. Якщо причиною були цілеспрямовані дії, характерні для доведення до банкрутства, потрібна додаткова кваліфікація за ст. 219 КК. В інших випадках можлива відсутність злочину як такого, наприклад, коли причиною стійкої фінансової неспроможності були несприятлива економічна ситуація, надзвичайні природні умови, випадковий збіг обставин тощо.
Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди кредиторові.
Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел, який характеризується усвідомленням особою неправдивості інформації про фінансову спроможність суб'єкта господарювання, що передається нею. Згідно ч.2 ст. 24 КК прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Ці ознаки належать до однієї інтелектуальної сфери психічної діяльності, але вони різні за своїм змістом. Усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння означає не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиняється, всіх обставин, що характеризують об'єктивні ознаки складу злочину (значущість об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обставин), а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості. Відсутність усвідомлення може свідчити про неосудність особи на час вчинення діяння або про відсутність умислу. Передбачення означає, що у свідомості особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення має конкретний характер. Особа має чітке уявлення про те, що саме від її конкретного діяння неминуче настануть чи можуть настати певні суспільно небезпечні наслідки. Вольова ознака прямого умислу — це бажання настання передбачуваних наслідків свого діяння. Найчастіше особа прагне у цьому разі досягти якої-небудь мети, задовольнити ту чи іншу потребу, тому діє свідомо і цілеспрямовано. Мотив і мета можуть бути різними, на кваліфікацію цього злочину не впливають, але можуть враховуватися при призначенні покарання.
Суб'єктом злочину може бути громадянин — засновник або власник суб'єкта господарської діяльності, а також службова особа суб'єкта господарської діяльності. Згідно примітки до ст. 364 КК службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.
Перелік використаної літератури
Конституція України.
Кримінальний кодекс України від 5